Паралельно до геостратегічного й геоекономічного протистояння в 21-му столітті жодній країні з імперіалістичними, месіанськими та/або лідерськими амбіціями не уникнути участі у війні смислів. 20-те століття своїм трагізмом двох світових війн, абсурдністю холодної війни, інфернальністю кількох великих геноцидів обумовило те, що вже в столітті 21-му розв’язувати війну за межами своєї території суверенні держави в принципі не повинні, якщо не мають жодного морального права та легальних підстав для того, а спираються лише на своє великодержавне марнославство й суб’єктивне трактування безпекових загроз.

Поза діями військових має бути певна ціннісна мотивація, має бути смисл. Інша річ, що й ціннісні мотивації та смисли використовують часто як матеріал для пропагандистських маніпуляцій. І яскравим прикладом тому є війна в Іраку. Проте наразі цікавим є приклад російський. Попри всі свої військові «досягнення» та успішність у Грузії, Росія заздалегідь програла головне позавійськове протистояння – протистояння смислів.

фото: ЕРА

За її наступальними діями немає таких цінностей і смислів, які б вона могла пропонувати іншим як основу світогляду нації, суспільства, держави. На озброєнні в Америки є одна фундаментальна Метацінність – Свобода. Утвердження цієї цінності, її розгортання в конкретно-історичному просторі й часі є смислом. Смислом потужним і життєствердним, що підтверджує вся історія і сучасність США, їхні реальні соціальні й економічні стандарти життя. Росія не має альтернативи чи синоніма такого Метасмислу й за останні 18 років абсолютно не спромоглася закласти фундамент для того. Газ, нафта й дорогий гас (керосин), поширюють лише специфічний запах, змішавши який із найжахливішим із усіх земних запахів – запахом війни – можна отримати смертельно отруйну суміш. І від такої задухи треба рятуватися, тікати чимдуж.

фото: ЕРА

Ні газ, ні солярка не є смислотворчими компонентами зовнішньої політики держави. Колишній посол США до НАТО Роберт Гантер в інтерв’ю ВВС Ukrainian сказав наступне: «Росія не має великого авторитету чи впливу. Вона має багато нафти і газу - і більше власне нічого». Повністю погодитися з твердженням Роберта Гантера важко. Крім нафти й газу, Росія має велику культуру, неперевершені, унікальні традиції й школи театрального мистецтва, кінематографу, балету, живопису, багату й глибоку літературу. Ні, Росія має не тільки газ і нафту. Це теж факт. Ще Росія має свою православну традицію, її православна світоглядна система після розпаду СРСР почала відроджуватися й по-новому самостверджуватися. Але при цьому в Росії можна спостерігати неабияке зближення держави й церкви, остання найчастіше оперативно дублює позиції російського державного керівництва з найважливіших питань зовнішньої і безпекової політики, і війна в Грузії не є винятком. Проте конкурентоспроможний у геополітиці 21-го століття смисл не може підтримуватися моральним авторитетом і діями жодної конкретної внутрішньодержавної соціальної організації, інституції, навіть якщо ця інституція - церква. Такий смисл має бути самоочевидним, самодостатнім і хоча б відносно універсальним.

А тепер уявіть собі весняний, сонячний Амстердам. Неподалік від центрального залізничного вокзалу міста на березі широкого каналу є причал, з якого відправляються екскурсійні пароплави. Туристам пропонують подорож каналами Амстердама. І ось черговий пароплав пришвартовується, його заповнює велика група туристів літнього віку, на око середній їхній вік – 70-75 років, у їхніх розмовах лунають англійська, німецька та італійська мови, вони посміхаються, мають задоволений, щасливий вигляд.

Хтось може собі уявити пароплав, заповнений вщент такою самою групою туристів літнього віку тільки з Росії і нехай навіть не в Амстердамі, а скажімо, поближче – на Віслі, у польському Кракові? Ні, набагато легше уявити російську бабусю, яка збирає порожні пивні пляшки десь у центральному міському парку свого рідного Горнозаводська Пермської області. І це тому, що Росія має глибоко проблемне суспільство. І це тому, що середня тривалість життя в Росії мінімум на 10-12 років менше, ніж на Заході, і це тому, що за вимірюваним ООН індексом людського розвитку, при визначенні якого враховуються, крім очікуваної тривалості життя при народженні дитини, грамотність дорослого населення країни, кількість тих, хто здобуває освіту, та частка ВВП на душу населення, Росія в 2007 році була 67-ою з 177-ми країн світу, для порівняння: США зайняли 12-те місце, Великобританія – 16-те, Україна – 76-те.

Спроможність країни до зміни або ж встановлення чи то на регіональному, чи то на глобальному рівні прийнятної для неї геостратегічної конфігурації, як і спроможність захищати права людини за межами своєї території, починаються не з нафто-газового шантажу та пропагандистської імперіалістичної істерії, а зі спроможності витворювати стійку, дієспроможну геополітичну конфігурацію всередині власної країни та захищати, в першу чергу, права своїх громадян всередині країни. Достатньо згадати про Чечню, Дагестан, Інгушетію, про проблеми з правами людини всередині Росії, щоб усвідомити, якими порожніми є сьогоднішні геополітичні, агресивні амбіції Росії. Варто порівняти соціально-економічні стандарти життя людей, скажімо, у якомусь провінційному містечку Уельсу з тим самим уже згадуваним російським Горнозаводськом, щоб збагнути облудність і абсурдність російського демаршу в Грузії. Росія програла в протистоянні смислів, втілених у життя, програла ще до того, як російські війська увійшли в Горі.

фото: ЕРА