Автор: Роман Скиба
Художник: Світлана Горобенко
Літературний редактор: Іван Андрусяк
К.: «Грані-Т», 2008
Обсяг: 48 ст.
 |
Тож тепер на ментальних картах молодого покоління герої «Кольоровинок» дещо потіснять різномастих телепузів, скруджів і інших покемонів із нарутами. І на нашу думку, з того буде тільки користь. Навіть покемонам. До них-бо приєднаються сніговик, що сумує за здоровим кольору обличчя (і де тільки реклам надивився?); цілий гурт суниць, полуниць і малинок, що не проти разом похороводити; допитливий безіменний текстогерой з недивними (на перший погляд) спонуками щодо гарбузячих квітів – «Ось зірву собі одну, І ЯК СЛІД її нюхну»; любителька омонімів Лисичка.
 |
Вартий окремої згадки «на усіх сердитий вовк», який під приводом того, що він змок («Бідний, мокрий я вовчисько... А пустіть мене у дім») намагається вдертися до чийогось дому. І це при тому, що перед тим виразно давав зрозуміти: «Якщо десь когось зустріну, то за звичаєм своїм, вас негайно, неодмінно, не вагаючись я з’їм». Якщо ж урахувати, що деяким читачам вовк на ілюстрації нагадує самого Скибу, можна провести біографічні паралелі й зробити відповідні висновки щодо автора і його методів «втирання в читацьку довіру».
 |
Щодо ілюстрацій Світлани Горобенко слід зауважити, що вони викликають якнайтепліші і якнайпухнастіші враження. І не тільки у молодшого читача.
Та повернімося до текстів і явлення того, що Скиба ховає у «підвалинах свідомості» (Іван Франко «Із секретів поетичної творчості»). Вчитаймося у текст «Хто кого з’їсть». Тут, як кажуть, Фройд – просто на Канарах (відпочиває тобто). Хлопчик на ймення Романко (згадаймо принагідно давнє Скибине «Я ж просто Ромчик добрий і малий(!)») хвацько розправився з кашею, що намагалася «згамати» юного героя. Цікаво, який вид наїдків, включно із напоями, вона мала би заміщувати?
 |
Як ту підступну кашу, «згамав» Скиба і деякі правила граматики. І вийшла така придибенція, як «Утекли звірята в нІри» («Дещо про хижака»). Хоча, якщо взяти до уваги багате ірпінське минуле автора і «слІнг» 1990-х, усе стає на свої місця.
Крім того, завдяки копіткій праці редакторів і коректорів, якихось спонтанних граматично-правописних новацій книжка не містить.
Тобто, якщо резюмувати сурйозно, ми рекомендували б книжку для кількаразового уважного прочитання в сімейнім колі. Це збагачує, каже Скиба.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.
Степан Процюк, спеціально для «ПіК України»
Культ молодості
Він присутній у нашому житті кожноденно. Усміхнені юні обличчя з рекламних біґбордів, не спотворені ні зморшками, ні одухотвореністю. Такі собі гермафродитні гурії, дівчата-унісекс. Звісно, реклама буває різною – і унісекс може змінюватися різними відтінками еротичності. Проте у кожному випадку існує те, що я називаю культом, експлуатацією чи навіть расизмом молодості. Мовляв, ось юні обличчя, юні господарі держави, юні творці бізнесу і мистецтва – вклоняйтеся їм і шануйте!
Навіщо Ющенкові потрібен Плющ?
Я двічі передивився виступ Президента на ICTV – один раз у прямому ефірі, інший у запису. Віктор Ющенко спробував аргументувати свій вибір спікера, який він одразу ж поширив на всю фракцію НУНС. Можливо я чогось не зрозумів, але логіки я не побачив.
