Гірський Алтай – це дивовижний край альпійських лугів, хвойних тайгових лісів, пінистих гірських річок із бурхливими порогами, повноводних водоспадів, укритих сніговими шапками вершин, непередбачуваних осипних перевалів та льодовиків. Тут кожен знаходить втілення своєї мрії про ідеальну красу.

Дельта ріки Кучерла.

Дорога до Алтаю неблизька. Спершу потрібно дістатися до Барнаула (потягом з Києва через Москву – 4 дні, літаком – 5 годин), а від нього ще 800 км шляху до села Тюнгур – місця панування річки Катунь, де в повітрі невпинно кружляють володарі алтайського неба – орли. Там і починаються всі маршрути в Прибілушшя.

Проїжджаючи повз алтайські селища, де свинки гуляють собі дорогами, а люди ходять по воду з коромислом, одразу поринаєш в атмосферу справжнього сибірського життя.

В Тюнгурі розташовано декілька туристичних баз, які пропонують різноманітний спектр послуг – кінні маршрути, сплави по гірських річках, а також сходження на вершину Білухи.

Капличка в верхів’ї Аккемського озера.

Найбільш популярні туристичні маршрути виводять мандрівників до одного з двох молочно-зелених дивних озер Прибілушшя – Кучерлинського чи Аккемського. Стежки вздовж однойменних і не менш відомих, ніж Катунь, бурхливих гірських річок багаті на запашну високогірну смородину, малину, плоди барбарису, бодан (так званий алтайський чай), різноманітні цілющі трави.

Аккемське озеро простяглося біля підніжжя Білухи, де поряд із краєвидом дзеркальної тиші озера за ясної погоди відкривається панорама мовчазної засніженої вершини Білухи та її неприступної північної стіни – Аккемської.

Неприступний льодник в теплих промінях сходу сонця.

Льодовикові тріщини на тлі схованої в хмарах вершини Білухи.

Двоголова Білуха (4506 м) – найвища точка і символ Гірського Алтаю. Оповита таємницями і легендами, гора щороку притягує до себе тисячі туристів із різних куточків планети, випробовуючи їхню міць сили й духу. Льодовики, що розкинули свої язики на усі боки від Білухи, вражають великою кількістю тріщин, а часто переходять у неприступні льодопади. В таких районах нерідко можна спостерігати каменепади і снігові обвали. Споглядання проявів цих стихій викликає трепіт і повагу до природи.

Поблизу озера розташувались численнні туристичні стоянки, рятувальники, одна з найстаріших на Алтаї метеостанція, працівники якої завжди готові поділитися прогнозом погоди доволі сумнівної надійності. Тут також можна поповнити свої запаси чи підкріпитися місцевими перепічками, млинцями, пиріжками, та й звичайними шоколадками, термін придатності яких скінчився декілька років тому, хоча це зовсім не зупиняє зголоднілих мандрівників.

Промінчики сонця на заході лоскочуть маківки Алтайських гір.

Небо над Алтаєм.

Поставивши палатку на березі озера, не хочеться йти. Пейзажі, що органічно поєднують засніжені гірські вершини, таємничо-казкові сибірські ліси й красу мінливої водної стихії, зачаровують. Саме звідси альпіністи починають шлях на Білуху, туристи – на перевали, послідовники Миколи Реріха шукають Майстер-Камінь, а звичайні мандрівники прямують до сусіднього не менш чудового Кучерлинського озера.

Чарівності поєднання порослих густим кедровим лісом схилів, зеленувато-молочної води на фоні піків відрогів головного хребта Алтаю не передати словами. Від Кучерлинського озера можна здійснити захоплюючі прогулянки до водоспадів Іолдо та Коні-Айри, до озера Дорошколь, Зеленого та Синього озер.

Дивовижно гарне озеро Дорошколь.

Відображення Аккемської стіни в мовчазній дзеркальній тиші озера.

Матово-бліде Кучерлинське озеро.

Трохи вище Кучерлинського озера, в сусідній ущелині лежить дивовижно гарне озеро Дорошколь. Під час нескладного підйому в ущелину можна споглядати незвичну для гірських районів дельту річки Кучерла, бурхливий водоспад Іолдо. Та й увесь шлях до озера – це матеріалізація казкового світу. Часто в прогалинах між травою можна побачити прозорі потічки, шо течуть прямо під покровом травички та курумніка (так місцеві жителі називають кам’яні осипи), з’являючись і зникаючи під ними. Навколишню красу відчуваєш усіма органами чуттів – приємно обгортає теплий, повний духмяних лісових пахощів вітерець, свіжа зелена травичка ніжно приймає в свої обійми.

Кедрові галявинки на тлі засніжених гірських піків.

Так, сповнившись неймовірною красою і величчю гірського Алтаю, забувши про буденність міських проблем, не зважаючи на всі незручності дороги, прагнеш повертатись сюди знову і знову. Повноту літніх вражень посилило також унікальне природне явище – повне місячне затемнення, яке 1 серпня цього року мали змогу споглядати жителі та гості Алтаю. В період максимуму навіть зірочки пробивалися на небі, а сонячна корона, невидима за звичайних умов, з’явилася в усій своїй красі.

Вранішній туман на Аккемському озері.

Привабливі та одночасно підступні Алтайські гори.

Казкові пейзажі на шляху до озера Дорошколь.

Сусідство казкових тайгових лісів з підступними скелястими підйомами та суворими пейзажами лоьдовиків.

фото: Ольга Даниленко