Соромно зізнатися, але я завжди заздрив твоїй винятковій безпосередності і твоєму слухові. Ти завжди вмів почути і запам’ятати те, що найбільше виразно відкривало людей. Ти завжди писав такою мовою, яку можна почути на вулиці, а не по радіо. За це тебе, Льошка, і люблю. А літературним критикам і редакторам з «коррректорами» хочеться розказати одну стару історію про Василя Макаровича Шукшина, біля босоногого пам’ятника якого тепер завжди гори квітів.
Колись, у 1954 році, Вася Шукшин вступав на режисерське відділення Всеросійського інституту кінематографії до майстерні Михайла Рома. На письмовому іспиті з російської літератури майбутній геніальний письменник, режисер і актор, окрім купи порушень правил російської мови, в слові «ущё» зробив 4 граматичних помилки, він, здається, написав «исчьо». І коли Ромм переконував екзаменаційну комісію про те, що цей абітурієнт має право вчитися у стінах ВДІКу, для нього залізним аргументом слугувало те, що: «ГЕНІЙ МАЄ ПРАВО НА ВЛАСНИЙ ПРАВОПИС».
І нехай, Льоша, сперечаються депутати і академіки про новий правопис, не звертай уваги. Пиши мовою тих, хто буде читати твої твори, мовою, яка знаходить шлях до розуму і серця, і печінки з нирками. А про «Вчорашній день…» хочу ще сказати одне – «ай да Росіч, ій да сукін син». Але ти не гордись, бо до Класика ще пахати й пахати. Та і то у нас це після смерті.
Хочеться тобі побажати, піднявши стакан чаю з цукром: «Шоб ти букви вже ненавидів і попа сидіть коло комп’ютера боліла».
Олесь Санін, під примусом

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.



