- Захоплення фотографією чи мандрами, що було перше?

- Досить складне запитання, тому що, ще в дитинстві, читаючи книжки про мандри, я купив свій перший фотоапарат. Абсолютно свідомо відкладаючи на нього гроші. Це був маленький фотоапарат «Київ-30». Мабуть, з цього все і почалося.

- А коли вдалося здійснити свою першу мандрівку?

- В мене були друзі-однодумці, і коли ми приїздили на літо до бабусі, брали маленькі заплічники, якусь їжу та йшли до лісу. Це й були перші мандрівки, які відбувалися скоріш не в просторі, а в нашій дитячий уяві. Ми переносились в якісь інші країни, інші галактики…

Мадонна з немовлям (Непальська версія). Непал. 2005.

- Перша доросла подорож була куди?

- Спочатку була звичайна туристична поїздка до Єгипту, яка виявилася дуже цікавою. Якщо людина захоплюється мандрами, то вона обов’язково захоплюється стародавньою історією, тому історія Єгипту, єгипетських пірамід дуже хвилювала мене в дитинстві. Коли я побачив все це на власні очі, проїхавши через весь Єгипет, з півночі на південь і назад, цілком зрозуміло, що наступним кроком мав стати острів Крит, мінойська культура, мінойська цивілізація. Отже, далі був Крит. На той час ще не дуже відомий нашим туристам. І це було чудово, бо місцеві ще не знали які ми «хороші». Ми з моєю дівчиною взяли напрокат мопед і за 16 днів об’їхали весь острів, близько півтори тисячі кілометрів.

Ті, що вийшли з ночі. Непап. 2006.

Мешканці терраїв. Непал. 2007.

Cвято у селищі. Непал. 2007.

- Туристичні поїздки, як правило, дуже обмежені, як тобі вдалося побачити все…

- Я ще в Єгипті зрозумів, що екскурсії — не для мене. І гіда бачив двічі: перший раз, коли він зустрічав мене в аеропорту, другий раз—при відльоті. Якщо в мене виникали якісь питання, ми спілкувалися в телефонному режимі.

- Надалі ти часто мандрував один. Чужа країна, чужа цивілізація. Не страшно було от так відриватися?

- Коли їдеш один, то більш відкритий, ніж коли їдеш з кимсь. Але ти правильно сказала, це було далі. Тому що це був зовсім інший етап. Я довгий час займався рекламною фотографією, фотографією моди, і в якийсь момент в мене виникла творча криза. Я зрозумів—те чим я займаюсь—це не фотографія. Це комерція. Таке саме заробляння грошей, як би я працював в банку чи на базарі. Але з фотографією (моєю фотографією) це нічого спільного не має. Я вирішив все це змінити. Не знаю, чому я вибрав саме Індію та Непал. Ніхто мені не радив, ніхто з моїх знайомих туди не їздив. Просто купив квиток.

Хлопчик з хмизом на тлі сонця, що заходить. Тибет. 2006.

Велика перерва. Монастир Ташилунпо. Тибет. 2006.

- І що ти побачив там?

- Перша частина подорожі була не дуже вдала у фотографічному плані через те, що я не розрахував розміри Індії. На карті все це виглядало не таким великим. Одного тижня виявилося замало. В Непалі я поселився у святому місці недалеко від тибетської ступи Будда Натх. Коли я побачив ввечері, як тисячі людей ходять навколо ступи і моляться, то не зрозумів чому їх так багато. Лише через два роки дізнався, що якраз тоді був день народження Будди. Я пройшов тричі с цими людьми навколо ступи. Пісні, дзвоники, свічки, запах східних пахощів... в якийсь момент мені почало здаватися, що я потрапив до раю. Об 11 все скінчилось. В монастирі поряд просурмили в сурми, пробили в гонг. Це означало відбій. Всі монахи пішли спати. І я, трохи стомлений з дороги, теж ліг спати. Солодко заснувши, я прокинувся о 4-ій від тих самих гонгів і сурм. Був підйом. Прокидатися від них було надзвичайно приємно. Це зовсім не одне й те саме, що від звуку відбійного молотка чи перфоратора у сусідів. Всі наступні дні, що я жив в цьому місті, я прокидався о 4-ій. Я зрозумів, що, як фотографу, мені дуже добре ходити на ранкове світло, коли ще немає туристів. Надалі, коли я робив фотоподорожі, у нас всі зйомки відбувалися до 10 години. Після цього ми поверталися на базу — в наш готель і йшли снідати. Якраз в цей час з готелю виходили снідати туристи. А в нас на той момент пройшло уже 5 годин робочого часу. Ми вже все відзнімали, тому потім йшли відпочивати до вечірньої зйомки.

Два покоління. Непал. 2005.

- Що ти зрозумів у своїх мандрах?

- Це помилкова думка, що, коли ти приїдеш в Непал, в Індію, Тибет, то відразу стаєш просвітленим. Це міф і дурниці. Ти можеш їздити туди десятки разів, набратися всього чого завгодно, починаючи від емоцій, закінчуючи складно виліковними хворобами, але просвітлення це ніякого не додає. Я їхав не за просвітленням, просто мені хотілося познімати в тих країнах. Мені хотілося знімати цей світ таким, яким він є зараз, в цей момент. Тому що все дуже швидко змінюється. Коли я дивлюсь фотографії Непалу 60-х- 80-х – це зовсім інший Непал, ніж той, яким він є зараз. Таких куточків на землі залишається все менше. Їх поглинає так звана цивілізація і глобалізація.

Пролетарі всіх країн... Катманду, Непал. 2006.

- Мабуть, відмовившись від рекламних фотозйомок, ти не збирався знімати красиві екзотичні листівки. Чого ти прагнув?

- Я не міг в цьому розібратись. Думав, що те що я знімаю класно, але все ж таки спочатку це були саме листівки. Фотографія і розуміння цієї фотографії прийшла значно пізніше. Хоча і досі я не знаю для чого я фотографую. Я ж не продаю свої фотографії…

- Чому?

- На мій погляд, вони некомерційні. Можливо вони мають якусь художню цінність. Це нехай вирішують інші люди. Але це не листівки. Швидше куплятимуть листівки.

- То поясни в чому різниця?

- Листівка — це просто спосіб яскраво показати гарне місце. Це те, чому можна навчити, а творча фотографія—це бачення. Наприклад, може бути 10 людей, які стоятимуть поряд з однаковими фотоапаратами, і зроблять десять різних знімків одного і того самого сюжету, тому що це їхнє бачення.

Pamuk. Туреччина. 2004.

- Дивись, ти звільнився з роботи поїхав до Непалу, а далі? Ти повернувся на постійну роботу?

- Ні. Постійної роботи після того я вже не хотів мати. Вже не міг працювати так, як я працював раніше. В рекламі так не можна—коли захотів, тоді почав знімати. Ти маєш бути весь час в обоймі, повинен цілий рік сидіти в студії, за виключенням тижневої відпустки, яку ти можеш викроїти раз на півроку. Але почались інші замовлення—від дрібних рекламних агенцій, на які в раніше в мене не вистачало часу. Інколи знімав якісь репортажі, корпоративи. Звичайно це була зовсім інша робота і зовсім інші гроші…

- На ці гроші ти міг собі дозволити подорожі? Ти повернувся, щоб знову поїхати кудись чи як?

- Коли повернувся, знав, що маю туди поїхати ще. В мене лишилося багато незакінчених справ. На ті гроші, що заробляв я, звісно, не міг це зробити. Мало відбутися щось особливе, щоб я повернувся. І воно відбулось. Я зустрів свого давнього знайомого, розказав про свої подорожі, він розповів, що зараз займається проектом, новим для українського ринку. Річ йшла про фототуризм. Ми поспілкувалися і в нас виникла ідея зробити фотоподорож до Непалу або Індії. Що ми і зробили, додавши ще і Тибет.

Traffic. Індія. 2007.

- Коли група відлітала до України, ти ще деякий час мандрував самостійно…

- Коли ти мандруєш сам є набагато більше можливостей фотографувати, тому що ти не відволікаєшся на розмови, ти весь сконцентрований на процесі. Особливо, коли ти в горах, де спілкування непотрібно взагалі.

- В гори ти теж піднімався сам?

- Ні, я наймав людину, яка несла мою поклажу, а апаратуру ніс сам. Тільки фотообладнання важило 18 кілограмів. Знімав камерою великого формату, 4 на 5 дюйми алюмінієвий CAMBO, він важить біля чотирьох з половиною кілограмів. До нього ще був відповідний штатив такої ж самої ваги, десяток касет, плівки. Був у мене з собою і цифровий фотоапарат. На той час мені здавалося, що це гарна ідея. Крім того, що це півтора кілограми зайвої ваги, в горах не було де зарядити акумулятори. В мене була сонячна батарея, але сонце світило не завжди, акумулятори вмирали швидко. Словом, після цього «цифру» в подорожі я вже не брав. Хоча камери стали зараз більш надійні, ніж у 2005 році, я вирішив, що буду знімати на плівку. Хоча я абсолютно не відстаю від «цифрового життя», тобто я слідкую за всіма новинками, пробую знімати різними камерами, також свої зображення сканую на найбільш сучасному сканері і обробляю на найбільш сучасному комп’ютері. Тобто цифровий світ для мене не чужий, я не те, що не живу в ногу з часом, але все ж таки плівка є плівка, а цифрова фотографія—то цифрова фотографія. І вони ідуть поряд, але на мій погляд, навіть не перетинаються. Плівковою камерою краще робити творчі знімки, а цифрова камера, все ж таки більше для комерційної зйомки, для репортажу.

Перед полюванням - Каха. Грузія. 2005.

- Фототуризм — що це таке, як би ти пояснив? Бо багато людей думає, що вони можуть поїхати з фотоапаратом у звичайну туристичну подорож і назнімати там всього самостійно.

- Вони можуть самі поїхати, якщо чітко знають чого хочуть і знають, що знімають так, що їх ніхто нічому вже не навчить і місць кращих не покаже. Тоді треба їхати самому. Але, якщо людині набридло їздити в звичайні тури, вона хоче фотографувати, розвиватися, тоді фотоподорожі для неї. Бо що таке звичайний тур. Ви приїхали на якийсь об’єкт. Дуже добре, якщо ви приїхали туди о 10 ранку, а не о 12 дня, коли сонце стоїть в зеніті. І вам там кажуть: на піраміди, умовно кажучи, 20 хвилин, а далі ми їдемо на ювелірну фабрику чи ще кудись. І людина бігає висунувши язика, намагається зняти, в той час, як сонце стоїть так, що зняти майже нічого не можна. Відповідно й знімки такі виходять. І потім людина каже: от якби я був там в інший час, вийшло б краще. Так от, фотоподорож—це зйомка в інший час. Зйомка тільки в режимний час, на світанку і на заході сонця. Плюс спілкування в тематичній групі. Адже всі люди зацікавлені, вони їдуть для фотографування. В житті вони не є професійними фотографами, вони можуть бути ким завгодно—банкірами, програмістами, менеджерами, юристами, але під час подорожі вони відкидають все зайве і стають фотографами. Адже фотографія—це така річ, що коли ти бачиш сюжет, ти забуваєш про голод про холод.

Чоловіча розмова на двох. Грузія. 2005.

- Як реагують місцеві мешканці на те, що їх знімають?

- Реагують по-різному, але знов таки, все залежить від спілкування. Хтось знімає довгофокусною оптикою і людина, яку знімають з 10-20 метрів, може навіть не здогадуватись, що її знімають. В мене зовсім інший метод—я фотографую ширококутними об’єктивами. Вважаю, що це більше передає настрій тих людей, ніж довгофокусна оптика. Тому що ти в прямому контакті з людиною. При цьому говорити необов’язково. Ти можеш очима запитати людину чи можна її сфотографувати. Поговорити з нею на рівні відчуттів.

Камбоджа.

- Нещодавно ти повернувся з Камбоджі...

- Камбоджа дуже цікава країна, яка, щоправда, обмежує фотографів. Коли ми їздили до Чорнобилю та Прип’яті, нас попереджали, якщо ви ходите по асфальту—один радіаційний фон, а якщо йдете на траву, фон може бути такий самий, а може у вісімсот разів більше. Тому якщо ви все ж хочете туди стати заради кадру, то, будь ласка, але на свій страх і ризик. В Камбоджі все набагато простіше. Там, коли ти йдеш по стежці періодично зустрічаєш таблички: «увага — міни».

- В яких країнах ти вже побував?

- Єгипет, Греція, Таїланд, Угорщина, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Грузія, Сирія, Непал, Індія, Тибет, Китай, Камбоджа.

- Я розумію, що кожна з цих країн цікава по своєму, але все ж, яка країна тебе вразила найбільше?

- Україна.

- Україна?!

- Так. Я не знав, що тут так багато цікавих міст. Знав, що Україна гарна, але не знав, що настільки. Адже ми дуже любимо ходити по розвалинам пірамід, а в Україні є безліч пам’яток, ще навіть не зруйновних, а просто занедбаних, перетворених на туалети, склади тощо.

- Будеш розробляти українські маршрути для фотоподорожей?

- Це буде частина проекту. Закордонні подорожі залишаться також. І з’являться українські маршрути різного рівня складності.

Quomolungma. Китай. 2006.

Нагаркот II- ще один світанок. Гімалаї. Непал. 2007.

Нагаркот. Гімалаї. Непал. 2005.

- Дозволити собі фотоподорож можуть лише забезпечені люди?

- В Києві середня зарплата складає більше тисячі доларів, тому я можу сказати, що майже всі можуть мандрувати. В усякому разі це коштує не набагато дорожче, ніж поїхати в п’ятизірковий готель в Туреччині. Щоправда, це трохи інше. П’ять разів ми не годуємо. Ми взагалі не годуємо сніданками, обідами і вечерями. Але ми годуємо іншою їжею — духовною.

Політ. Непал. 2005.

Світанок над Machhapuchhre. Непал. 2005.

Садові маки ввечері після дощу. 2004.

З іншими роботами Віталія Запорожця можна познайомитись на персональній сторінці фотографа.