
23 серпня в Києві нарешті побачать довгоочікувану стрічку «Владика Андрей». Чутки про прем’єру, яка має відбутися вже от-от, ходили українськими кіноколами з кінця минулого року. Перший вихід фільму в люди відклали з різних причин: то фінансування затримувалось, то зйомки у Ватикані відкладались, то відповідна дата не траплялась.
На рекламу коштів не вистачило
І ось – в переддень Дня незалежності прем’єра таки відбудеться. Їй передувала тривала робота над фільмом. «Задум виник у нас ще 2001 року, коли ми познайомились із істориком Оксаною Гайовою. Вона захопила нас цією постаттю, адже сама вивчає діяльність митрополита Андрея ось уже вісімнадцять років, - розповіли на прес-конференції сценарист фільму Михайло Шаєвич та режисер Олесь Янчук, – а вже інтенсивна робота почалася із 2005 року, одразу після революції».
За словами авторів фільму, знятого матеріалу вистачило б на цілий серіал. Фільм для показу доводилось неодноразово скорочувати. «Спершу тривалість стрічки складала 2 години 40 хвилин, потім 2 години 30 хвилин і ось нарешті 2 години 5 хвилин. Та й така тривалість видається нашим прокатникам завеликою», - ділиться Янчук.
![]() |
Бюджет фільму склав десять мільйонів гривень, вісім з яких – державні. Втім, цих коштів виявилось недостатньо аби провести гідну рекламну кампанію для стрічки. «Для того, щоб прорекламувати фільм так, як це роблять із американськими фільмами потрібно щонайменше півмільйона гривень. Таких грошей у нас немає», - шкодує режисер.
В результаті – у Києві розмістили кілька афіш, а на двох каналах покажуть 20-секундні рекламні ролики про фільм. «Вони погодились зробити це на добровільних засадах», - зауважив Олесь Янчук.
![]() |
Вихід фільму у прокат призначено на четверте вересня. З цього дня стрічку показуватимуть по всій Україні. Виробники підготували тридцять фільмокопій, вісім із яких призначені для київських кінотеатрів.
Росію знімали в Чернігові
На переконання авторів фільму, розповідь про Андрея Шептицького сьогодні актуальна як ніколи. «Цим фільмом ми хочемо донести до людей правду про слугу Божого Андрея Шептицького, - розповідає науковий співробітник державного наукового архіву у Львові Оксана Гайова, - адже за радянських часів все робилось для того, аби про нього думали погано. А це людина, яка сприяла відкриттю перших українських шкіл, Львіського університету, народних безкоштовних лікарень, художньо-промислових бурс, сільського господарства».
Митрополит Андрей Шептицький і справді одна із тих осіб в історії України, про яких треба знати кожному. За австрійської та польської влади він клопотався про українські школи та університети, за німецької окупації переховував євреїв (в монастирях та у Митрополичих палатах). Під час Голодомору саме він повідомив Лігу націй про безчинства, які кояться в Україні. Постійно перебуваючи під наглядом НКВС, він до останнього відстоював права греко-католицької церкви на Галичині.
Для виконання ролі цієї непересічної людини Янчук запросив трьох людей (у фільмі зафіксовано дитинство, юність та зрілий вік Митрополита). Маленького Романа (світське ім’я Шептицького) зіграв 12-річний Роман Гринів. Роль юного шляхтича і молодого священнослужителя дісталась київському актору Тарасові Постнікову. А от літнього митрополита у фільмі втілив заслужений артист України Сергій Романюк.
![]() |
Цікаво, що роль духовної особи – для Сергія Романюка більш, ніж незвична. «Раніше я мав однотипні ролі, - ділиться актор, - я грав генералів, представників силових служб, колишніх в’язнів. Коли мені запропонували зіграти митрополита Андрея, я сказав, що боюсь. До цієї постаті не так просто підійти. У мене не було відчуття, що її можна зіграти. У неї можна було лише вжитися».
Вживатись довелося довго і настійливо. Романюк знайомився із історичними матеріалами, переглядав фотографії Андрея Шептицького та навіть пробув три дні у монастирі. «У ролі митрополита я хотів передати усю його доброту та обійтися без пафосу», - ділиться актор. І справді, такого характерного, цілісного і гармонійного персонажа в сучасному українському кіно годі шукати.
«Коли я прийшла на зйомки і побачила перед собою Сергія Романюка в образі слуги Божого Андрея, я аж заціпеніла, - ділиться Оксана Гайова, - переді мною стояв просто живий Шептицький».
![]() |
Правдоподібності показаного сприяли і місця для зйомок. Знімальна група побувала у Львові (у кадрі з’являється Будинок вчених, палац Потоцьких, Собор святого Юра (до речі, започаткований у XVIII столітті предками митрополита Андрея), Івано-Франківську, на Гуцульщині, Львівщині, а також у Відні та Ватикані. Маєток батьків Романа графів Шептицьких знімали у місті Судова Вишня, що на Львівщині. «А Росію ми знімали в Чернігові, - сміється режисер, - надто вже багато проблем на митниці».
Після перегляду фільму важко стриматись від сліз. Попри деяку пафосність на початку, авторам вдалося домогтися справжньої пронизливості. А це в сучасних кінотеатрах, погодьтесь, рідкість.
![]() |
![]() |
Обізнаність авторів із історичним матеріалом (всі епізоди вибудовано на достовірних архівних документах) поєднується із потужною емоційністю. Особливо виграють крупні плани головного героя: Романюк своєю грою перекриває усі недоліки фільму.
«Ми хотіли зробити фільм, з яким би можна було подумати, а не лише їсти поп-корн», - зазначив автор сценарію Михайло Шаєвич. Схоже, авторам «Владики Андрея» це вдалося.
![]() |

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.










