
Так відреагував Президент РФ на звернення Державної Думи від 25 серпня, яка наполягала на визнанні незалежності Абхазії та і Південної Осетії.
![]() |
| Президенти непризнаних республік Південної Осетії й Абхазії Едуард Кокойти (зліва) та Сергій Багапш в Думі . фото: ЕРА |
Раніше подібні вимоги російського парламенту глава держави ігнорував. І деякі з них стосувалися саме України. Достатньо пригадати 9 липня 1993 року. Тоді ще Верховна Рада Російської Федерації ухвалила постанову «Про статус міста Севастополя», у якій просила Раду міністрів і уряд РФ підтвердити російський статус Севастополя. Тоді Україна апелювала до ООН, яка засудила позицію Росії, і далі ухвалення постанови справа не пішла. 26 травня вже цього року комітет Думи у справах СНД заявив про намір поставити перед урядом питання про умови повернення Криму до складу Росії. Однак, згодом запит було відкликано.
![]() |
| Цхінвалі святкує. фото: ЕРА |
![]() |
фото: ЕРА |
Експерти неоднозначні в оцінках наслідків визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії. З одного боку, такий крок Росії може ще більше погіршить відносини країни як із Заходом, так і з Грузією. З іншого боку, він продемонструє світові намір російської експансії. За словами директора української філії Інституту країн СНД Володимира Корнілова, в ухваленні рішення про визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії Росію раніше стримувало небажання на порожньому місці сваритися з Грузією та можливий осуд з боку США і країн Заходу. «Захід і так перейшов певну межу в своїх подвійних стандартах відносно Косова і Південної Осетії», - заявив експерт «ПіК України». Володимир Корнілов припускає, що рішення керівництва Росії не погіршить відносини із Заходом: «Куди вже більше? Визнала ж Туреччина свого часу Північний Кіпр, і це ніяк не позначилося на її відносинах із Заходом, чи НАТО», - каже він.
Говорячи про можливі наслідки визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії, експерти прогнозують активізацію міжнародних дипломатичних переговорів. «Почнеться дипломатична битва», - вважає керівник програм Німецького товариства закордонної політики Олександр Рар. На його думку, країни Заходу обов‘язково реагуватимуть на рішення керівництва Росії. Важливим буде і те, зазначає експерт, якими діями відповідатиме Москва. Найкращим розвитком подій могла б бути домовленість про конфедерацію Грузії з Абхазією і Південною Осетією. «Потяг ще не пішов, його можна повернути», - вважає Рар. Якщо говорити про найгірший варіант, то це може бути політика сили на пострадянському просторі. «Можливі якісь провокації в Криму як проти Росії, так і організовані нею, ситуація в Придністров‘ї…», - додав політолог в інтерв’ю «ПіК України».
На думку Володимира Корнілова, визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії значно менше впливає на активізацію проросійського населення Криму. Більше впливають рішення і заяви українського керівництва про не допуск кораблів російського Чорноморського флоту на базу у Севастополі. Натомість його німецький колега, говорячи про ситуацію, що склалася на Кавказі твердить, що на Заході не зовсім розуміють політику навколо ЄС. «Ми на Заході не до кінця розуміємо ті процеси, які відбуваються довкола нас. Є ставлення до пострадянського простору як до єдиного стратегічного сусіда ЄС. Як і ставлення до Північної Африки, наприклад. Це ставлення як до певного політичного простору», - пояснює Олександр Рар.

Татьяна Сорокина
Всенародному референдуму – так! Диктатурі меншості – ні!
Що робити нам, переважній більшості, коли вони, меншість, всередині себе один з одним ні про що не можуть домовитися? Ні проти кого дружити, ні з ким воювати, ні під якими гаслами кидатись у бійку, ні кого проштовхувати наперед, ні як себе рятувати... Наразі, повна криза!450 осіб тримають у заручниках і дурнях всю 45-мільйонну країну.
Незалежність – це консолідація. Якої нема…
За політичними баталіями та економічною кризою мало хто й згадує, що 17 років тому, а саме 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт про державну незалежність України. І варто про це згадувати не тільки тому, що це справді історична для нашої країни подія. Але й тому, що перелік внутрішніх та зовнішніх викликів сьогодні навряд чи буде меншим для України, ніж у 90-их.






