А незадовго до Великого антикварного салону власники «Боско» вирішили підвищити власні рейтинги та підняти квоту довіри потенційних клієнтів. Отож, узяли і виставили роботи Андре Лота, Марка Шагала та Сальвадора Далі.

Наталя Лисенко представляє майбутні експонати Великого антикварного салону.

Розгладаємо дві літографії Шагала - «Мексиканський пейзаж» і «Пара».

Від подібної інформації не складно надовго втратити душевний спокій. В Україні «живого» Далі і Лота ще не бачили. Шагал, щоправда, був – минулого року його твори виставляли у Харкові. Та й цього року в Києві вже бачили одну картину авангардиста – у межах виставки від Sothebey’s в Музеї західного і східного мистецтва імені Варвари і Богдана Ханенків.

А тут – аж п’ять творів: кубістичне полотно Андре Лота («Портрет», 1944), від Далі – літографія («Корида») і гравюра («Флоренція. Пейзаж») та дві літографії Шагала («Мексиканський пейзаж», «Пара»). Хто ж привіз таку цінність в Україну? У «Боско» імена не називають. Власниці галереї Наталія Лисенко стверджує, що твори для показу надали приватні колекціонери. Для громадськості вони залишилися інкогніто.

Сальвадор Далі – літографія «Корида».

Гравюра Далі - «Флоренція. Пейзаж».

Марк Шагал - «Пара».

Єдина з представлених робіт - живописна картина: Андре Лот, «Портрет», 1944.

Марк Шагал - «Мексиканський пейзаж».

Єдина інформація, якою поділилися у «Боско», що з двох колекціонерів, які надали художні твори, жоден – не Ігор Воронов, (цього року бізнесмен «засвітився» на Скульптурному салоні, показавши власну колекцію Огюста Родена та Олександра Архипенка). «Воронов – достатньо публічна особа, щоб не приховувати своє ім’я», – тримаючи інтригу, зазначила Наталія Лисенко.

Невідомими залишились не лише імена власників. У «Боско» мовчать і про те, як роботи такого рівня потрапили в Україну. Між тим, антиквари як ніхто інший знають про труднощі ввезення та вивезення культурних цінностей (зокрема, антикваріату) через український кордон.

Туманною залишається і автентичність виставлених творів. На запитання «ПіК України» про експертизу творів, Наталія Лисенко показала ксерокопію сертифікату на «Портрет» Андре Лота, підписаний паризькими експертами. Документацію на інші твори в «Боско» показувати не забажали. «Ви просите нас розголосити закриту інформацію», – кажуть тут.

Наталя Лисенко розповідає про «шагаловий папір з авторськими водяними знаками».

Такий підхід до справи – щонайменше дивний. Анонімність власників зрозуміти ще можна. А от те, що відповідь на питання про автентичність робіт такого рівня не дається, – не може не насторожити. Тим паче, що питання атрибуції графіки має свої особливості у порівнянні із живописом.

«Кожна літографія чи гравюра має власний номер, – розповіла «ПіК України» мистецтвознавець Ольга Петрова. – Його вказують у лівому нижньому кутку роботи: порядковий номер відтиска і через косу риску загальна кількість відтисків. Авторськими вважаються лише перші 15. Всі наступні – тиражні та цінуються значно менше».

У лівих нижніх кутках чотирьох графічних робіт, представлених у «Боско», красуються такі цифри: 227/300 («Мексиканський пейзаж», Марк Шагал), 227/300 («Пара», Марк Шагал), 121/250 («Корида», Сальвадор Далі), 163/250 («Флоренція. Пейзаж», Сальвадор Далі). Як видно, перша цифра у всіх чотирьох творів дещо більша за 15.

Втім, з висновками краще не поспішати, зважаючи на всі аргументи власників «Боско» та їхні запевнення про «шагаловий папір з авторськими водяними знаками». Зрештою, і 225-ий відтиск робився з основи, на яку, цілком можливо, власною рукою наносили малюнки Далі та Шагал.

Дивує ще одне – поряд із поважно оформленою в раму картину Лота (її автентичність чомусь приймається на віру) роботи Шагала та Далі викликають співчуття та ледь не сльози жалю. Для показу пресі їх витягнули із паспарту та причепили до фанери канцелярськими кнопками. Від такого поводження не в одного мистецтвофіла завмерло би у грудях.

Красиво оформлений Лот...

...і «пришпилений» Шагал.

Залишається сподіватись, що до початку Великого антикварного салону «безцінним» творам таки знайдуть яку-небудь одежину. І гідне алібі.

фото: Саша Єремєєв