Мала політична вага
Активна участь Франції у переговорах щодо врегулювання конфлікту в секторі Газа реально відсуває Чехію на другий план, попри її високий формальний статус країни, яка президентствує в ЄС і чий прем’єр-міністр віднині головує в Європейській Раді. Буквально з перших днів воєнної ескалації конфлікту між Ізраїлем та Хамасом Ніколя Саркозі долучився до переговорного процесу щодо укладення перемир’я.

Президент Франції Ніколя Саркозі, голова Палестинської автономії Махмуд Аббас, верховний комісар ЄС із питань зовнішньої політики Хав'єр Солана та міністр закордонних справ Чехії Карел Шварценберг під час спільної прес-конференції в палестинському місті Рамалла на Західному березі ріки Йордан. фото: ЕРА

Як наслідок, склалася доволі таки парадоксальна ситуація: фактично ЄС у дипломатичних перемовинах представляють дві делегації. Є офіційна делегація ЄС, яку очолює, зрозуміло, Чехія, і є делегація Франції на чолі з Ніколя Саркозі. Складається враження, що французький президент, увійшовши в роль де-факто Президента ЄС, чи то свідомо, чи за інерцією і далі її виконує, будучи впевненим, що без нього ніяк не обійдуться.

фото: ЕРА

Але треба визнати той факт, що з двох делегацій ЄС на даний момент ефективнішою є саме французька. У той час як офіційний Брюссель прямолінійно закликав сторони конфлікту «негайно припинити вогонь», Франція спільно з Єгиптом та США взялася до оперативної розробки деталізованого плану врегулювання. Очевидно, Ніколя Саркозі враховує помилки, допущені при врегулюванні російсько-грузинського конфлікту, коли надто поспішно було підписано нашвидкоруч скомпонований план припинення вогню, який кожна зі сторін сьогодні тлумачить по-своєму. Заклики ж до «негайного припинення вогню» у випадку таких довготривалих і надскладних конфліктів, як палестино-ізраїльський, є або проявом контрпродуктивною інфантильності, або заявою, як то кажуть, «для галочки».

Окрім того, ЄС у черговий раз продемонстрував свою неспроможність діяти монолітно й злагоджено щодо вирішення гострих міжнародних проблем поза власною територією. Це одне з найслабкіших місць сьогоднішнього Євросоюзу. І під впливом як конфлікту в секторі Газа, так і газового конфлікту між Росією та Україною це слабке й болюче місце вкотре оголилося.

На початку конфлікту в секторі Газа Чехія від імені ЄС зробила необдуману заяву про те, що воєнні дії Ізраїлю мають «оборонний, а не наступальний характер». Потім цю заяву довелося відкликати, оскільки офіційна позиція ЄС є якраз протилежною, задекларованому Чехією. Взагалі, французький президент вельми недипломатично обрубав усі спроби Чехії, використовуючи свій статус, активно долучитися до процесу врегулювання конфлікту на Близькому Сході: Ніколя Саркозі прямо заявив, що «Чехія не має відповідної міжнародної ваги».

Президент Франції Ніколя Саркозі,канцлер Німеччини Ангела Меркель та прем'єр-міністр Чехії Мірек Тополанек . фото: ЕРА

До певної міри Чехії не пощастило, що вона зіткнулася з серйозними викликами буквально з перших днів свого президентства. Не отримавши часу на адаптацію до нової ролі й вивчення ситуації, вона автоматично відсунена впливовішими гравцями у геополітичну тінь. Однак її участь у переговорах щодо врегулювання газової проблеми є продуктивнішою: домовленість про направлення від ЄС спостерігачів на газовимірні об’єкти в Україні була досягнута після переговорів між прем’єром Чехії Міреком Тополанеком, канцлером Німеччини Ангелою Меркель та прем’єром Росії Володимиром Путіним. У спільній заяві Чеської республіки та ЄС щодо газової проблеми газовий конфлікт України та Росії названо «двосторонньою комерційною суперечкою», у врегулюванні якої Чехія пообіцяла посприяти. З інтонації заяви чітко видно, що Україна не сприймається як жертва у цьому конфлікті й відповідальність за припинення поставок газу до ряду країн ЄС рівномірно покладена як на Росію, так і на Україну.

Принагідно варто відзначити й той факт, що Чехія на міжнародній арені ніколи не виявляла особливої симпатії до України. Всі проукраїнські ініціативи й месіджі ЄС традиційно надходили від інших країн Східної Європи (Польщі, у першу чергу) та від Швеції і Великобританії.

Криза й євроскептицизм
Важливо також враховувати й той факт, що сама Чехія сьогодні переживає далеко не найкращий час. Восени 2008 року країна зіткнулася з політичною кризою. На регіональних виборах та виборах до верхньої палати парламенту – Сенату – більшість місць отримали соціал-демократи, які перебувають в опозиції. А урядова Громадянсько-демократична партія не тільки не отримала більшість голосів виборців, а й втратила більшість у Сенаті. Все це похитнуло легітимність уряду Мірека Тополанека.

Мірек Тополанек . фото: ЕРА

У нижній палаті – палаті депутатів – соціал-демократи навіть ставили на голосування питання висловлення уряду недовіри. Тоді їм забракло лише кілька голосів. Крім того всього, як і в решті країн Східної Європи, в Чехії фінансово-економічна криза серйозно дестабілізувала національну економіку й соціальну сферу. Скажімо, сьогодні в кризовому стані перебуває чеська система охорони здоров’я, заморожено чимало інфраструктурних проектів.

Не варто також забувати, що президентом Чехії є один із найбільших євроскептиків у європейській політиці Вацлав Клаус.

Вацлав Клаус. фото: ЕРА

Він є автором висловлювання про поділ ЄС на бізнес-клас для єврократів (business class Eurocrats) та еконемі-клас для слов’ян (economy class Slavs). Перебуваючи з офіційним візитом в Ірландії, Вацлав Клаус зустрівся з лідерами політико-інформаційної кампанії проти ратифікації Лісабонського договору. Кампанія виявилася успішною - й ірландці на референдумі не підтримали Договір, який би мав суттєво реформувати інституційну структуру ЄС. Сьогодні Ірландія обіцяє провести в 2009 році повторний референдум. На Чехію має бути покладене, зокрема, і завдання ведення переговорів щодо цього питання з Ірландією. Цікаво буде подивитися, як усе це здійснюватиметься в чеському виконанні.

Взагалі ж, хочеться вірити, що поступово Чехія зможе набрати обертів і вийти з політичної тіні Франції. Крім того, у ЄС уже давно назріла потреба в легітимації політичної ваги й значимості єесівської Східної Європи. Лише от шість місяців (а саме стільки триває президентствування країни в ЄС) може виявитися замало для цього. Приклад Франції засвідчив, що, аби досягти вагомих результатів, не можна марнувати жодного тижня перебування в статусі офіційного лідера ЄС.

фото: ЕРА