Проходить дуже напружено. По суті, це найскладніший для мене олімпійський цикл і найскладніша підготовка.

Чому?

Так склався для мене цей цикл, що через постійні травми у мене фактично випало два роки з чотирьох. Ту програму, яку я мав прокатати впродовж останніх півтора року, я тільки зараз починаю до неї підходити. У цьому циклі мені доводилося постійно щось наздоганяти, постійно вилазити зі всяких неприємностей.

А що за травма була?

У цьому циклі у мене була не одна травма, а ціла низка різних ушкоджень. Два роки у мене пройшли так: тільки залікував одну травму, одразу ж знову травмувався.

Травми траплялися тому, що організм вже не витримує таких навантажень?

Хороше запитання. Навіть і не знаю, чим це пояснити. Просто, напевно, якийсь нефарт. Таке може трапитися з кожним спортсменом.

Добре, перейдемо вже безпосередньо до Олімпіади. Чи є шанси захистити олімпійське золото Афін?

Шанси є завжди. Я відчуваю себе нормально як у фізичному плані, так і в психологічному. Готовий боротися. А як все складеться на Олімпійських Іграх – подивимося.

Чи змінилося щось у спортивній гімнастиці за останні чотири роки?

Спортивна гімнастика дуже ускладнилася. Природно, всі ускладнили свою програму, і я зокрема.

Чи з'явилася талановита молодь?

Я не можу сказати, що особливо оновився контингент у спортивній гімнастиці. Практично всі залишилися ті самі. Тобто, за медаль боротимуться ті самі гімнасти, що і в Олімпійських Афінах.

Хто ваші головні суперники?

Усе як завжди – китайці, японці, росіяни.

Валерій, Пекін стане для вас вже третьою Олімпіадою. Чи дає досвід виступу на Олімпійських Іграх якісь переваги?

Я сподіваюся, що так. Мій досвід має мені допомогти.

Думали вже про те, що робитимете після завершення Олімпіади?

Про завершення спортивної кар'єри ще не замислювався. Є бажання тренуватися далі. Подивимося, як пройде Олімпіада, яким буде настрій. Поки мені хочеться працювати. Що буде за місяць чи два – не знаю. Поки плани на майбутнє будувати нема сенсу. Звісно ж, щось у мене є, якісь задумки, але поки щось конкретне будувати на майбутнє – марно. Тому що будь-якої миті мене може кинути абсолютно в інший струмінь.

А тренерську роботу розглядаєте як один із варіантів?

Так.

Дуже часто трапляється, що спортсмени після завершення кар'єри залишаються біля розбитого корита, без грошей і впевненості в завтрашньому дні. Ви як себе вже убезпечили від цього?

Дійсно, ця ситуація загрожує кожному спортсменові, тому я теж думаю про те, щоб забезпечити свої матеріальні тили. У нашому виді спорту немає такого, що ти відтренувався, чогось досяг – і життя вдалося. Це у футболі заробітки гравців дозволяють з упевненістю дивитись у майбутнє і після завершення кар'єри. А в решті видів спорту ситуація абсолютно інша. У гімнастиці нереально заробити за кар'єру стільки, щоб вистачило безбідно жити і після завершення кар'єри.

Повернімося трохи в минуле: пам'ятаєте, як ви починали займатися гімнастикою?

Я почав займатися гімнастикою в шість років. У мене займався цим видом спорту старший брат. Я з ним ходив у зал, грався там, бавився. Пізніше це переросло в серйозне захоплення, і я почав займатися і сам.

Чи пам'ятаєте свій перший гімнастичний прийом?

Відразу навчають багатьом речам, тому щось певне виділити, навряд чи вийде.

Коли ви зрозуміли, що присвятите гімнастиці своє життя?

У класі восьмому я для себе поставив мету бути не просто гімнастом, а хорошим гімнастом. Я тоді дуже захопився Олімпійськими Іграми.

Чому саме Олімпійськими Іграми? Може, побачили по телевізору змагання на Олімпіаді і тому захопилися?

Чесно, не пам'ятаю. Пам'ятаю момент, коли в харківському залі я стояв, пам'ятаю навіть, де стояв, і подумав, що братиму участь у Олімпійських іграх, і що для цього мені потрібно багато працювати.

А коли стояли на п'єдесталі в Афінах, згадували цю ситуацію?

Ні. Коли отримував золоту медаль майже ні про що і не думав. Усі емоції прийшли до мене, коли оголосили результати. А на нагородженні вже емоції спали. До того ж, мені ще треба було виходити на змагання на перекладині. Тому я прагнув зберегти емоції до останньої вправи. Доводилося себе дуже стримувати, щоб нормально виступати і надалі.

А коли взагалі вперше потрапили в збірну команду України?

На олімпійську базу в Кончу-Заспу я вперше приїхав 1991-го року. Тоді було все трішки інакше, ніж зараз. Тоді було більше спортсменів, багато було молодих гімнастів. Конкуренція була просто шалена. У залі стояла особлива атмосфера. У всіх палали очі. Кожен зі шкіри ліз, аби випередити іншого. Тому і результати були пристойними.

А зараз що відбувається в залі?

А зараз усе абсолютно по-іншому. Наша збірна не заробила командну ліцензію на Олімпійські Ігри. Від України до Пекіна їдуть тільки два гімнасти: я і Олександр Воробйов. Коли вся команда працює в залі в одному струмені – панує абсолютно інша атмосфера, і якось навіть легко тренуватися.

Тренування, тренування, а хоч іноді відпочиваєте?

Так, іноді випадає викроїти час і вибратися з дружиною в місто, в кіно.

Ви виступали в багатьох країнах світу. Де вам більше за все сподобалося?

Мені дуже подобається Австралія – вона щось середнє між Європою і Америкою. Найбільш незвично, напевно, на Сході. Азійські країни дуже відрізняються від Європи. У них все по-іншому.