Тут, у моїй країні, диктатури немає. Більш того, з огляду на кілька об'єктивних обставин вона неможлива. Я в цьому впевнений. Як і в тому, що будь-які спроби переписування Історії – марні. Читачі історичних романів живляться міфами, полегшеним і романтизованим переказом реальних подій і нереальних домислів. «Середньостатистичному» американцеві достатньо знати про роль великого Вашингтона у становленні його країни, не вдаючись до подробиць буденних слабкостей і дивацтв конкретної людини. Професійні історики зобов'язані знати більше. Саме знання деталей, далеко не завжди приємних і вочевидь доброчесних, відрізняє їх від читача історичних романів.

Сатана знає про досконалість Бога. І залишається Сатаною. Це – незаперечно. І не вимагає пояснень. Серйозні дослідники релігійних доктрин і релігійної практики знають: церква завжди ближча людині, ніж Богові. Звідси і помилки, і релігійні війни, і кров та вогонь інквізиції. І, як наслідок, вибачення церковних престолоблюстителей за здійснені у далекому минулому колективні гріхи. Професійний історик, зокрема і історик церкви, хоче знати більше, хоче знати, як було насправді, хоча нерідко лише своїм авторитетом ученого освячує традиційні групові вірування. Знання, отримані істориком, не можуть бути виключно теплими, приємними на дотик, утішливими. Саме такі знання дозволили моральному авторитету Європи другої половини ХХ століття вголос зазначити: «церкви ще не зрозуміли, що таке любов».

Історія християнства, відома нам з історичних романів, неправдиво милостива і міфологізована. Більшість із нас віддає перевагу простій духовній їжі. Десятки імен напівісторичних персонажів, прикрашених недостовірними відомостями про здійснені ними чудеса, затьмарюють зовсім не чудесну смерть християнського ченця Телемака: 403 року він вийшов на арену римського цирку зупинити бій гладіаторів. Увірувавши у Христа, Телемак зобов'язаний був так вчинити. Він був убитий стражниками (ймовірно, такими самими християнами), але відтоді бої гладіаторів були заборонені. Мертві вже не мертві, якщо їх слухають живі, саме в цьому мета історії.

Історія пізнього православ'я також має свої яскраві приклади людської поведінки священнослужителів. Так, митрополит Московський Філіп відкрито засуджував страти, насильства і мучительства, здійснювані вінценосним царем Іоанном Грозним. У той час ніхто не наважувався підняти голос на захист безневинних, мучених ним людей. Одного разу в храмі після літургії, коли цар підійшов до Філіпа отримати благословення, митрополит голосно сказав: «Ми тут приносимо безкровну жертву, а ти проливаєш християнську кров твоїх вірних підданих. Доки в російській землі пануватиме беззаконня? У всіх народів, і у татар, і у язичників, є закони і правда, тільки на Русі їх немає. У всьому світі є захист від злих і милосердя, тільки на Русі не милують безневинних і праведних людей. Схаменися: хоча Бог і прославив тебе на цьому світі, але і ти смертна людина!». Історики церкви стверджують, що Філіп був отруєний. Іоанн Грозний не міг пробачити йому такого привселюдного приниження.

Історія церкви, як і всяка інша історія, вимагає уважного прочитання. А не корекції і випрямляння. Великий Лютер, повсталий проти доктрини Папського престолу, був, з погляду послідовних прихожан і священнослужителів, віровідступником і злочинцем. Але саме завдяки Лютеру з'явилося в світі таке різнолике сьогодні протестантство. Що, до речі кажучи, достатньо швидко привело і до очищення від скверни саму католицьку практику. Рана європейського розколу зарубцювалася, хоча і кровоточила довго.

Україна повинна знати свою історію. Всі сторінки, гіркі, солодкі і прісні. Це не викликає сумніву. Корекція історії – завжди брехня, незалежно від того, якими мотивами керується Великий Коректор і його придворні писарі. А в ХХI столітті подібна брехня очевидна до смішного. Бог і людина дійсно потребують посередників, що відправляють службу в храмі. Але ми завжди повинні пам'ятати, що ці посередники – всього лише люди. Незалежно від того, які у них канонічні або власні імена, Варфоломій, Алексій, Філарет. Бог єдиний, а стежини до нього дійсно різні. А деякі, найкоротші і випрямлені, ведуть до Сатани.