До Румунії варто їхати за контрастами: середньовічна архітектура тут прижилася пліч-о-пліч з радянськими будинками–коробками, смачнюче вино і сири мирно уживаються з засиллям фаст-фудів, величні, прекрасні замки тут огорнені розважальною атмосферою вже давно спопсованого Дракули, а міріади сувенірних лотків, засипаних китайським непотребом співіснують з вишиванками, шкіряними поясами, теплими ковдрами і капелюхами ручної роботи.

В неділю зранку на Площі Вікторіє (Площа Перемоги) тихо і безлюдно.

Відкрити для себе Румунію – це побачити її справжнє обличчя, приховане від туриста за маскою Дракули і циганськими спідницями. Варто зразу зауважити, що в Румунії цигани в складають всього 3-4 % (за даними різних джерел в Інтернеті), тому на джіпсі-тур сподіватися не варто, хоча туристам часто здається, що в Румунії роми на кожному кроці зустрічаються. Нам пощастило побачити справжніх – красивих, чистих і вбраних у багаті, розкішні національні костюми циган – двічі за всю поїздку.

Бабуся в центрі Бухаресту ненав'язливо просить гроші в нечисленних перехожих, попиваючи час від часу фанту.

У Румунію закохуєшся відразу. Країна, в якій протягом тижневої подорожі тебе обступають гори – круті і скелясті, у сніжних шапках, що чіпляють вершинами хмари, і зелені, невисокі пагорби, які хвилями перекочуються за вікном електрички, просто не може не закохати в себе. Гори, коні, маленькі села і великі міста...

Недільній Бухарест

Порожній. За даними все того ж Інтернету, в Бухаресті проживає близько 2 мільйонів людей. Проте в неділю в місті тихо і не вельми людно. Музеї зачинені. Цікаво, що в парку прогулюються переважно молоді татусі з дітьми, рідше – мами. Блукаючи великим урбаністично-занедбаним Бухарестом, виходимо в центр, де поряд з великою площею і сучасними будівлями розмістився прецікавий райончик з приватними будинками, виконаними в готичному стилі, в „дракулівському”, як-то кажуть. Обвиті плющем і диким виноградом, з кованими дверима і старезними ставнями на вікнах, старі будинки, від яких віє чимось таємничим і прекрасним, уживаються з новенькими будиночками.

Старі, обплетені диким виноградом, будинки не проти сусідства з новими.

Вокзал в Бухаресті метушливий. Лавки відсутні. Туристи просто біля кас сплять на підлозі, загорнувшись в спальники. Усюди ікони. Цікаво, що біля входу до вокзального туалету, а також в самому туалеті на стінках також наклеєні ікони-листівки. Румуни –релігійний народ (за даними Вікіпедії 83% - православні (Румунська Православна Церква), 6% - католики, решта 11% - протестанти, лютерани, мусульмани, неопротестанти, іудеї).

Околиці Площі Перемоги – фаст-фуди та кілометри дротів.

Бухарест - місто контрастів: тут чималенько сміття, розбитих телефонних будок і „наскельних" розписів, які легко уживаються з...

Бухарест називають "маленьким Парижем": тут є своя Тріумфальна арка і „Єлисейські поля” - центральна вулиця Каля Вікторією. Ще однією відомою будівлею є Палац Парламенту, друга за величиною будівля в світі після Пентагону, побудоване при Чаушеску. До речі, без Дракули і столиця не обійшлась: офіційною датою народження - 20 вересня 1459 років - столиця Румунії зобов'язана саме грамоті Влада Дракули, в якій вона вперше згадується.

... прекрасними парками.

... та чудовою архітектурою.

Сіная

Мальовниче містечко, сховане серед гір – перевал у скелястому масиві Бучедж. Взимку це – один з відомих гірськолижних курортів, з десятками трас і підйомників, проте і влітку Сіная має що показати туристові.

Вже на вокзалі Сіная перехоплює подих від гір, що кільцем замикаються навколо міста.

В 1695 року волоський аристократ Міхай Кантакузіно, повернувшися після паломництва в Святу Землю і відвідин знаменитої церкви Святої Катерини в горах Сінай, побудував монастир Сіная в місцевості яке у той час називалася Ізвор (джерело). Від цієї гори і походить ім'я міста Сіная. Дворянин захотів побудувати в Карпатах християнський собор за зразком Церкви Святої Катерини. Монастир є зразком типового румунського релігійного архітектурного стилю - "бринковенеськ", який поєднує елементи візантійського стилю з елементами румунської традиційної архітектури Він прекрасно зберігся до наших днів: дві церкви, стара кінця 17 століть і нова 19 століть, витриманих у візантійському і бринковянськом стилі. Окрім монастиря, в Сіная є і замок - замок Пелеш, одна з королівських резиденцій, що найбільш збереглися, в Європі.

Влітку в містечку панує спокій і тиша, які взимку змінюється галасом туристів-гірськолижників.

У 1873 році молодий король Кароль I де Хохенцолерн починає будівництво палацу в Сіная під керівництвом віденського архітектора Вілхельма Додерера, роботи були продовжені в 1876 Йоханом Шульцем з Лемберга, і були завершені чеським архітектором Карел Лиман. Палац був відкритий в 1883 після завершення першої фази будівництва. Замок побудований в стилі німецького пізнього Відродження. Палац став музеєм у 1953 році.

Пам'ятник королю Каролю I де Хохенцолерну, який повинен переконати наївного туриста, що цей замок – не Дракулівський, як може здатися по дорозі до нього.

Біля палацу стоїть і пам’ятник королю, проте і це не заважає місцевому народу спекулювати на імені Дракули. Взагалі, в Румунії складається враження, що Дракула жив, або хоча б бував в гостях, абсолютно в усіх замках. По дорозі до замку Пелеш з обох боків стоять сувенірні ятки, завалені гумовими масками Дракули, листівками, чашками, значками з його зображенням. Проте особисто мене порадували серед сувенірів яблука в карамелі і солодкі яскраві пряники.

Замок Пелеш оточують парк і водоспади.

Спати вирішили в наметі. Проте місцевий люд попередив, що в горах багато ведмедів, голодних і не вельми гостинних, тому намет ми розбили біля монастиря – як то кажуть, від гріха подалі.


Сібіу: місто з очима

Сібіу відоме своїм „поглядом” – специфічними віконцями на дахах, що мають вигляд очей, вони так і називаються - „очі Сібіу”. До того ж абсолютно незрозуміло, хто кого роздивляється – ти їх, чи вони тебе. Причому, вечірні сутінки та ранкові тумани на вулиці остаточно стирають межу між штучним і справжнім, і тоді очі будинків дивляться на тебе виразно і по-справжньому, хіба що не блимають. Відчуття особливі – від захвату, здивування та цікавості до мурашок по спині.

Сібіу - культурна столиця Європи – 2007. Місто чисте і охайне, і якесь наче чарівне. В перший день перебування здається, що ти потрапив на сторінки збірника казок, де всі будиночки маленькі, яскраві, з очима, вулички вузенькі, а головне - зовсім відсутній Дракула. У будь-яких своїх проявах. Жодного сувеніра з його обличчям.

В Сібіу варто гуляти. Довго. З самого ранку і до пізнього вечора, заходячи час від часу у кав’ярні та паби випити румунського білого вина та скуштувати страви румунської кухні. Порції тут великі. Офіціант одного з пабів-ресторанів, куди ми зайшли повечеряти, записавши наше замовлення, посміхнувся і відразу попередив: „Ви стільки не з’їсте”.

Гуляти можна і без карти – місто саме виведе вас до найцікавішого. Є тут Палац Брукентал, що був побудований у стилі бароко губернатором Трансільванії Семюелем Брукенталом в 1777 – 1787 роках. Башта Ради - була побудована в XIII -му столітті і вперше згадана в документах в 1370 роки, також додає місту казкової атмосфери. Є тут і три площі, фонтани, музеї, парки.
В Сібіу дуже смачне морозиво, а в супермаркетах можна купити традиційну палінку-сливовицю. У парках можна пограти у великі наземні шахи, або просто полежати на траві.

Улюблений музичний інструмент румунів.

Взагалі-то місто це зветься Сібіу не так довго – з 1940-х років, коли Румунія будучи частиною Радянського союзу, мала відмовитись від німецьких назв, а Сібіу на той час носило саме німецьке ім’я - Германштадт, адже місто це було засноване німцями ще у 12 столітті і до сьогодення в ньому проживає велика кількість німців.

Гуру-раулуі

Недалеко від Сібіу розташоване чи то село, чи то містечко Гура – Риулуі, за яким знаходиться однойменне озеро, створено величезною дамбою.

Вуличками містечка куриться рудий пил. На лавках під будинками сидять румунки і румуни в капелюхах – вихідний день. Бачимо вивіску магазина, стукаємо в двері – нас проводять через двір і впускають в кімнату, де на полицях стоїть різний крам. Купуємо місцевий лікер у пластиковій пляшці і шоколад. Лікер насторожує своїм зовнішнім виглядом, та румунка посміхається і показує, що він дуже смачний.

Старенький румун, побачивши туристів, просить сфотографувати його на згадку. З посмішкою на обличчі пише в нашому зошиті – Гура-Риулуї і своє ім’я. Просить обов’язково надіслати світлини.

Дорога до славнозвісного озера – асфальтована, з обох боків – гори, на схилах пагорбів пасуться коні – чорні і білі, і пухнасті вівці. Багато людей виїхали на пікнік. На природу румуни виїжджають цікаво – ціла купа народу - в одній машині, машина зупиняється десь на узбіччі, всі виходять, розставляють стільчики, вмикають в машині гучну румунську естраду, і розпалюють вогнище тут же на узбіччі. Здається, що місце для відпочинку для них неважливе, аби за містом. Хоча і це зрозуміло теж – де не зупинись –навколо очам відкриваються просто неймовірні пейзажі.

Нарешті бачимо дамбу, а далі, трохи пройшовши, спускаємося зі схилу до берегів величезного озера, створеного власне дамбою. Вода в озері спокійна, але непрозора, зеленувата. Один рибалка стоїть поодаль, правда, пізніше з’являються троє румунських хлопчики з вудками. Милуємося краєвидами, але пам’ятаємо про автобус. Вертаємося до містечка, сідаємо на площі, де вже зібралася молодь і усвідомлюємо, що час іде, а автобуса немає. До Сібіу нас довіз приємний дядько на старій машині...

Продовження подорожі Румунією читайте на "ПіК України" пізніше.

фото автора.