Сьогодні існує ряд міфів про білоруське соціальне й економічне диво, які активно пропагуються як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Якщо всередині країни ці сумнівні твердження вже мало кого вводять в оману, то за межами Білорусі знаходиться немало людей, які щиро в них вірять.

Якщо покладатися на офіційні білоруські ЗМІ, може скластися враження, що уряду вже вдалося ощасливити своїх громадян, оточивши їх турботою і увагою. Офіційна статистика регулярно сповіщає про те, наскільки виросли заробітки і пенсії і про те, що держава жорстко контролює своєчасність їх виплат, про те як добре в Білорусі навчають і лікують. Сльози розчулення викликають сюжети, де ветерани, оточені дітьми, спостерігають за черговим парадом.

Зворотній бік медалі

Це як мовитися сцена, а що робиться за лаштунками? Дані за квітень 2008 року показали, що середня нарахована заробітна плата в Білорусі в квітні склала 836 тисяч рублів, тобто приблизно 391 долар. Середня пенсія - близько 140 доларів. В порівнянні з Україною це схожі середні показники. На практиці ж цифри наближені до середніх або трохи вище можна зустріти тільки в Мінську, на периферії вони набагато нижчі.

Але навіть якщо узяти середні показники – багато це або мало? Напевно, для того, щоб мати повне уявлення про те, що відбувається в країні і мати можливість скласти свою об'єктивну картину, розмір отримуваних зарплат і пенсій не можна розглядати у відриві від питання про ціни і темпи їх зростання.

Так от, якщо порівнювати темпи зростання зарплати і споживчих цін, виходить, що ціни вирвалися далеко уперед. До засмучення як чиновників, так і простих громадян зростання цін стрімко обганяє темпи зростання заробітної плати. Незважаючи на завірення уряду про те, що в 2008 році зростання цін складе 6-8%, вже тільки за чотири перші місяці ціни підвищилися більш ніж на 5%. За даними мінстату, олія з червня минулого року по травень 2008 збільшилося в ціні на 96%, молочні продукти - на 30%, вершкове масло - на 33%, м'ясо і птиця - на 16,9%, макаронні вироби - на 28,3%. В цілому продукти харчування за цей період подорожчали на 20,7%, і немає підстави вважати, що зростання цін сповільниться. Навпаки, нерідко білоруси, які їздять в Україну, везуть додому продукти харчування.

При цьому не можна забувати, що білоруси живуть тільки на зарплату або пенсію. Ні комерційних фондів, ні ренти, ні дивідендів просто немає! Первинний ринок цінних паперів давно існує тільки на папері, а вторинний - помер, так і не встигнувши народитися. У Білорусі цінні папери простими громадянами не купуються і не продаються. Акції підприємств, як правило, мають цінність умовну. Навіть акції банків неможливо продати за їх номінальну вартість. Самі банки відмовляються від покупки власних акцій! Підприємства не показують офіційний прибуток через високі податкові платежі, отже ні про які дивіденди власників або акціонерів не може йтися.

Так пафосно рекламоване постійне зростання заробітної плати стає все більш міфічним. Для того, щоб своєчасно (а інакше керівника чекають величезні штрафи), виплатити людям гроші, підприємства вимушені брати кредити. Навіть офіційна статистика підтверджує, що в кінці минулого року 30% заробітної плати були видані за рахунок кредитних грошей. В економічних умовах, що склалися, це очікувано, адже за останні роки рівень зростання заробітної плати не просто не відповідав темпам зростання продуктивності праці, а був удвічі вищим. Фактично підприємства виплачували більше, ніж заробляли, що привело до «проїдання» коштів. І коли б не сувора заборона зверху на банкрутство державних підприємств, більшість з них вже давно б закрилися. А оскільки економічна модель Білорусі дуже далека від ринкової, то і ринкові механізми в ній не діють.

Підтримання ілюзії

Для підтримки міфу про правильність вибраного унікального шляху економічного розвитку країни, фактично збанкрутілі підприємства і колгоспи продовжують тягнути існування за рахунок державних дотацій, реструктуризації і заморожування боргів, за рахунок позик, які банки зобов'язують виділяти попри їх незабезпеченість і сумнівність повернення. Заради збереження одного разу вибраного курсу небагато рентабельних підприємств, які залишилися, обезкровлюють величезними податками. Приєднують в примусово-добровільному порядку збиткові колгоспи до банків, комерційних організацій, об'єднують їх між собою. Можливо, коли зустрічаються два жебраки вони можуть стати багатше духовно, але в економіці так не буває. Від злиття два збиткові підприємства не стають рентабельними (хоча статистика, звичайно ж, поліпшується, коли замість двох банкротів виявляється тільки один), а приєднання банкрута до рентабельного підприємства, швидше за все, призведе до банкрутства останнього.

І все заради чого? Щоб продовжити агонію промислових гігантів, устаткування яких зношене більш ніж на 100% і утримати ілюзію соціальної орієнтованості держави. І біда не тільки в тому, що людям не дають заробляти - ті, хто має таке бажання, виїжджають з країни. Найбільша проблема в тому, що виховується покоління соціальних утриманців, які звикли не заробляти, а отримувати гроші. Хай маленькі, але на халяву. Вони не просто не уміють, а не хочуть працювати. Ентузіазм далеких 90-х, коли люди уколювали за принципом «чим більше працюєш, тим більше отримуєш», давно вже у минулому. Тепер більшість знає, що як би ти не працював, соціальний мінімум ти отримаєш і отримаєш його вчасно. Звідки візьметься зростання продуктивності праці? Пролетаріат має копійку на випивку, чиновники звітують, що всі директиви дотримуються. Тим часом економіка котиться під укіс.

Так продовжувалося вже дванадцять років. Але на сьогоднішній день налагоджена система дає збої. Дуже мало залишилося рентабельних підприємств, і вони не можуть утримувати гігантів-нахлібників. Грошей не вистачає, тому уряд вимушений знаходити додаткові засоби і йти на кроки, що підривають міф про соціальну орієнтованість держави. З початку року після ухвалення закону «Про державні соціальні пільги, права і гарантії для окремих категорій громадян» позбулися практично всіх пільг ліквідатори аварії на ЧАЕС, ветерани війни в Афганістані, військовослужбовці і «силовики» у відставці, інваліди, й пенсіонери. Істотно обмежений перелік осіб, що мали право на безкоштовне отримання ліків, пільги з оплати комунальних платежів і квартплати, пільги на проїзд. Бочись втратити владу, чиновники почали показувати дійсне ставлення до людей.