«Коли ми не можемо розібратися у себе вдома, не потрібно вчити інших»

Подальші події покажуть, як слід називати цей конфлікт. Очевидно, нинішня ситуація спровокована подіями в Косовому. Важко сказати, в якому напрямі конфлікт на Кавказі розгортатиметься надалі. Складається враження, що там активність проявляють ті, хто хоче визнання, тобто претенденти на незалежність. Грузія і Росія самі не раді, що втягнуті в цю ситуацію. Щодо поведінки України, то з урахуванням нашої досить невизначеної, складної внутрішньої ситуації, на мій погляд, поки потрібно дистанціюватися подалі від усього цього, займати стриману позицію, не лізти туди. Коли ми не можемо розібратися у себе вдома, не потрібно вчити інших. От, закликали до миру (у заяві МЗС. - «ПіК України»), от і добре. А от активних практичних дій слід уникати. На тому фоні, що ми не можемо подолати свої проблеми, повінь на Заході держави, ми тут ліземо кудись комусь допомагати, учити тощо. От якщо ООН щось запропонує, ми маємо її підтримати, може, і взяти участь у миротворчих місії. Але цього поки що не видно. Так, загострення конфлікту – це прецедент. Він може бути серйозним початком серйозної ланцюгової реакції.

Михайло Самусь, експерт Центру конверсії та роззброєнь

«Якщо Росія почне втручатися у країни, що її оточують, не виключено, що серед них буде і Крим»

Як з точки зору військової теорії, так і з точки зору міжнародного права – це ще не війна. Це продовження того жевріючого конфлікту, який триває більше 17 років. Тоді конфлікт був заморожений, зараз став жевріючим. Війна ж, згідно із міжнародним правом, повинна бути оголошена. Хоча тут, звичайно, є певна колізія з точки зору того, що Південна Осетія і Абхазія є не визнаними державами. Тому чекати офіційного оголошення війни у цьому випадку також не приходиться. Щоб цей конфлікт називати війною, повинні відбуватися військові дії хоча за участю спеціальних підрозділів, або мати певну мету, і певні завдання. Наприклад, вийти на певний рубіж, або досягти перемоги в певному районі, або зайняти певний населений пункт. Війна у класичному розумінні – це вища форма збройного конфлікту, у якому задіяна економіка країни. З формальної точки зору Грузія діє на своїй території. Іншими словами, Грузія нічого не порушує окрім угод, які укладені між керівництвом Грузії і керівництвом самопроголошеної невизнаної республіки Південна Осетія.
Найближчим часом ми побачимо розвиток подій. Або цей конфлікт піде у фазу відкритого протистояння, або він знову затухне. В цьому разі сутички відбуватимуться на кордоні Південної Осетії та Грузії, або між спецпідрозділами, або на рівні провокацій.
Ми не можемо знати наміри російської сторони у цьому конфлікті, наскільки далеко вони можуть піти. Якщо Росія відкрито вв’яжеться у конфлікт –це буде означати новий етап розвитку її історії. Оскільки з часів розпаду Радянського Союзу, Російська Федерація фактично брала участь у всіх конфліктах, які виникли на території СРСР. І в Придністровському, і Нагорно-Карабаському, і Осетинському. Але не за участю військ. Всі ці 17 років вона намагалася бути осторонь, не наважувалася здійснювати конкретні кроки щодо підтримки саме військових дій. Якщо Росія переходить до відкритої політичної, дипломатичної підтримки невизнаних державних утворень, це означатиме, що вона визнає ці утворення державами. У цьому випадку вона, фактично, оголосить війну Грузії. Якщо передбачити такий розвиток подій щодо інших конфліктів, це означатиме, що Росія починає втручатися у країни, які її оточують – це Грузія, Молдова, Вірменія й Азербайджан, і, що не виключено, Крим.
Позиція України не є нейтральною. Коли МЗС каже, що Україна визнає територіальну цілісність Грузії – це означає, що Україна чітко виступає на стороні Грузії. У цій заяві МЗС немає нейтральності. Якщо говорити про потенційну участь українських миротворців, то потрібно виходити з національних інтересів України. Миротворці ж вводяться для того, щоб створити мир. Поки що і в Абхазькому, і в Південноосетинському конфліктах немає тенденції до миру. Миротворці могли прийти один, два, п‘ять років тому. Весь цей час там були російські миротворці. Українські ж миротворці могли прийти пару років тому, коли була заморожена стадія конфлікту, і сторонам потрібно було розвивати довіру та виходити на мирні механізми створення автономії у Південній Осетії. Зараз же немає сенсу вводити миротворців. Натомість міжнародне співтовариство повинно забезпечити вплив на державне керівництво Грузії, і керівництво південної Осетії задля припинення будь-яких військових дій. Потрібно посадити їх за стіл переговорів, утворити механізм переговорів, і механізм операції миротворців. Треба визначити, яке завдання матимуть миротворці. Чи просто стоятимуть під кулями між конфліктуючими сторонами, чи забезпечать переговорний процес з метою досягнення якогось компромісу.
Україна може і повинна заявляти, що вона готова сприяти миру. У нашої країни є один з найбільших у світі миротворчий досвід. Близько 30 тисяч наших військових брали участь у різних миротворчих місіях, які були доволі успішними. Але ані Абхазія, ані Росія, ані Південна Осетія не хоче, щоб в зоні конфлікту були інші сили, окрім російських миротворців (мандат миротворців СНД. – «ПіК України»). Миротворчі операції можна розпочинати зі згоди двох сторін конфлікту.