Нова графіка від Юрія Чаришнікова

Ім’я українського художника Юрія Чаришнікова, який мешкає у Нью-Джерсі, останні кілька місяців тісно асоціюється з одним з кращих видань в Україні – «Петербургские повести» Миколи Гоголя (видавництво «Грані-Т»), яке він ілюстрував.

Юрій Чаришніков: «Тепер я працюю над ілюстраціями до поеми Шевченка «Сон».

На «Форумі видавців у Львові» Чаришніков представив зовсім свіжу серію, що має увійти до російського видання Біблії. «Я почав малювати цей цикл цього року. Тут представлені малюнки до Другої та Третьої Книг Царів, але серія ще не завершена. В кінцевому результаті це будуть ілюстрації до одного російського видання, хоча в продажу ви його не побачите: це буде дуже багате подарункове видання Біблії», – пояснив «ПіК України» Юрій Чаришніков.

Юрій Чаришніков. Малюнки до Другої та Третьої Книг Царів.

Проте, як зізнався художник, він уже працює над ілюструванням поеми Тараса Шевченка «Сон», яка має вийти у видавництві «Грані-Т». Можна передбачити, що видання буде не з дешевих – з огляду на цінність робіт художника та ціну розкішного фоліанта «Петербургские повести» (350 грн).

Юрій Чаришніков. Малюнки до Другої та Третьої Книг Царів.

Старозавітні сюжети у виконанні Юрія Чаришнікова сперечаються з традиційним уявленням про те, якою має бути візуалізація Біблії. Тут немає місця візантійській іконографії чи ренесансному живопису. Хіба що лаконічність Середньовіччя, або краще сказати – готики. У графічних роботах Чарішнікова відчувається апокаліптичність: написано точно, строго, пророчо. В унісон цьому звучать і кольорові гуашеві малюнки.

Юрій Чаришніков. Малюнки до Другої та Третьої Книг Царів.

Юрій Чаришніков. Малюнки до Другої та Третьої Книг Царів.

Персонажі Хвильового і Яновського

Зовсім інакший резонанс залишила фотовиставка «20-08. Персонажі». Хоча, на перший погляд, вона як і графіка Чаришнікова мала би справити апокаліптичне враження. Це дев’ять великих фото, – сепія і ч/б – що передають образи літературних героїв з творів Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Домонтовича (Віктора Петрова). «Це нагадує фотографічний проект Катерини Рождєствєнской», – звертаюся до автора ідеї Марисі Нікітюк. «Ви не повірите, але до початку «Форуму» я не знала про такий проект, – запевняє дівчина. – Ця ідея у мене виникла раніше. Я дуже люблю українську літературу 1920-30-х рр. Це дуже сильна і навіть жорстка проза символістів, футуристів, урбаністичного роману».

Марися Нікітюк і її арт-втілення - Зозе.

Дев’ять фото з людський зріст змушують згадати шкільну й університетську програми: «Я(Романтика)», «Місто»… Уявні образи персонажів, які ходили, жили і дихали у тодішній Україні абсолютно стерлися з пам’яті. Трагічні персонажі, але ця трагічність, на диво, якась позитивна. Чи не тому, що у більшості приречені на швидку смерть декаденти отримали вічне життя.

Едвард Стріха - літературне альтер-его Костя Буревія.

Катерина Бабкіна в образі Зоськи з роману «Місто».

От – Зоська з роману «Місто», уособлення киянки 1920-х рр. ХХ ст. «Вона збуджує любов і ненависть одночасно, і за будь-яких обставин сприймається хворобливим елементом циклоїдного типу. Приручена білочка без постійного прикорму приречена на загибель. Шансів вижити у неї мало», – стверджує Марися Нікітюк. Або Доктор Тагабат – один з трьох Чорного трибуналу комуни з новели «Я(Романтика)». Демон Революції без жалю і совісті умертвляє інших, проте, за законом жанру, його кінець також неминучий. І нарешті невмируща містична Зозе з поетичного циклу «Зозендропія» (Кость Буревій).

Зозе з поетичного циклу «Зозендропія» (Кость Буревій).

Денис Казван як Доктор Тагабат (новела «Я(Романтика)»).

Дівчина з ведмедиком з однойменного роману Домонтовича.

Товариш Жучок з новели Хвильового «Кіт у чоботях».

Крім візуального ефекту фотовиставка має глибоке змістовне наповнення, що відбиває будь-яке спонуки порівнювати її з проектами Рождєствєнской. Хоча тут також присутні відомі культурні персонажі: письменники Катерина Бабкіна, Любко Дереш та піар-директор «Пінчук Арт-Центру» Денис Казван.

За словами Нікітюк, цю виставку незабаром побачить Київ. Тільки тоді біля кожного портрета буде чорний телефон, зі слухавки якого звучатиме сповідь-монолог окремого героя.

«Ретроспектива української графіки»

На жаль, виставка «Ретроспектива української графіки» за межі Львова не збирається. Зібрана з колекцій Музею ім. Шептицького та приватних осіб вона залишається локальним явищем. Проте очевидно, що аналогічні художні роботи присутні в колекція інших міст України. Тому ключовий, на наш погляд, месидж львівської виставки полягає в тому, щоб представити цілісну картину української книжкової графіки ХХ ст., яка вважається однією з потужніших у світі. Для нас ця картина сьогодні розпорошена на окремі імені: більш відомі – як то Василь Кричевський та Георгій Нарбут та менш відомі – як то Святослав Гординський, Яків Гвіздовський та Софія Караффа-Корбут.

Софія Караффа-Корбут. За мотивами до «Лісової пісні», 1980-ті.

Софія Караффа-Корбут. За мотивами до «Лісової пісні», 1980-ті.

Софія Караффа-Корбут. За мотивами до Тараса Шевченка, 1964.

Яків Гвіздовський. «Жером-ІІ», 1981.

Святослав Гординський. Дружній шарж на Василя Стефаника, 1934.

Святослав Гординський. Дружній шарж на Євгена Маланюка, 1934.

І якщо цьогорічний «Форум видавців у Львові» можна покритикувати за слабше ніж минулого року представлення цікавих книжкових новинок, то краще вже похвалити за вихід за межі тільки букіністичного ярмарку.

фото: Ольга Куровець