– Мені завжди були цікаві біографії Марлен Дітріх, Грети Гарбо. Мені імпонує дух «золотого» часу Голівуду. Ми не можемо ходити в якихось неймовірних платтях, капелюхах і лише зніматись у кіно. Цей час минув. Мені б хотілося у візуальному образі, хоч би за фотографіями, залишитись у нім. Зараз у шоу-бізнесі втрачено елемент елітарності, закритості. Особливо в нашому. Через велику кількість жовтої преси. Через те, що люди не вміють правильно розставляти акценти. Через якусь, можливо, нерозумну поведінку самих наших зірок. У нас дуже мало тямущих агентів, які можуть розповісти, як треба поводитися, як треба з'являтися, що говорити і так далі. Я завжди дивуюся, коли читаю інтерв'ю голлівудських зірок. Вони всі вміють говорити. У нас грамотних зірок, що «говорять», дуже мало.

– Чи ставите Ви знак рівності між культурою і шоу-бізнесом?

– Є, наприклад, такий представник шоу-бізнесу, як Бьйорк. Останній її кліп — це саме явище культури, це мистецтво. Деякі кліпи Крістіни Агілери можна віднести до мистецтва. Деякі фотографії Мадонни, зроблені Мейзелем.

– Хто з представників вітчизняного шоу-бізнесу, на вашу думку, займається мистецтвом?

– Я думаю, що виступ Руслани з «Дикими танцями» на Євробаченні – це було мистецтво. Сердючка – кітчевий персонаж, але він дуже популярний у народі. Це унікальна людина, це факт. Мистецтво – це ж не тільки те, що розміщене в музеях. Мистецтво – це те, що викликає здивування, є знаковим для свого часу. Я думаю, і Помаранчева революція – це якоюсь мірою велика культурна подія, не важливо, які наслідки ми маємо зараз. Це вже інша розмова, для шоу Савіка Шустера.

– Добре що Ви його згадали. Ви ведете рубрику «Хочу Обаму» в шоу «Шустер live». Хто Вас туди запросив?

– Команда Савіка Шустера, яка шукала ведучу для цієї рубрики. Я пройшла кастинг на загальних підставах і отримала роботу. Не приховую, мені дуже приємно опинитися в команді такого професіонала як Савік.

– Кар-вай, звісно. Без Кар-вая ніяк. Потім... маленький, смішний, в окулярах. Вуді Аллен! Коли у нього з'явилася муза Скарлетт Йоханссон, він почав знімати те кіно, в яке я закохалася і була вражена, наскільки він глибокий і цікавий. У такого чоловіка можна закохатися. Попри те, що він маленький, старий і смішний. Ну, звичайно ж, Люк Бессон. За останній фільм «Ангел-А» хочеться душити його в обіймах. З російських режисерів мені подобається Ілля Хржановський за фільм «4». Недавно пощастило з ним поспілкуватися, неймовірно цікава людина.

– Чи є професія, яку Ви хотіли б освоїти?

– Я б хотіла бути дизайнером інтер'єру. Стежу за останніми новинками у світі дизайну, прагну відвідувати спеціалізовані виставки і сподіваюся, що ще збудую не один красивий будинок, який буде оформлений саме мною. Але зараз мене цікавить журналістика. Заповітна мрія – зробити комедійне вечірнє лайт-шоу якого у нас ще немає. Зараз пишу для різних видань, розвиваюся як журналіст. У мене немає освіти, і доводиться вчитися говорити, слухати свого опонента, швидко реагувати на зауваження.

– Розкажіть про свої нові проекти.

– Ось сталася зі мною недавно така історія: може, Ви знаєте, що я веду блог в інтернет-журналі «Таблоїд». Для мене було великим здивуванням те, що, скільки я не зробила особистих проектів як продюсер, скільки не пропрацювала в світі моди, в рекламі, на ТБ вела «Вольності Вольнової», проте, нещодавно зателефонували з одного рекламного агенства і говорять:: «Ми хочемо Вас запросити вести одну вечірку, але ми не знаємо, чим Ви займаєтеся, крім того, що пишете в Таблоїді». Настільки популярність в Таблоїді переважила все те, що я робила. Це змусило мене замислитися.

Зараз запущений в роботу проект з інтернет-виданням «e-motion» під назвою «Добрі поради від Світлани Вольнової». Мені може написати будь-яка людина і запитати поради на будь-яке життєве питання. Ось це те, що мені зараз цікаво: дізнатися, що хвилює людей, які живуть поза шоу-бізнесом. Це невеликий крок по дорозі до тієї мрії, вечірнього лайт-шоу Світлани Вольнової.

– Ви берете участь у проекті «Зірки України – дітям з синдромом Дауна». Чи були ще якісь соціальні проекти?

– Я не люблю про це говорити. Ми брали з Сергієм Єрмаковим участь у проекті «Сліпі діти». Щороку беремо участь у проекті Олени Франчук Фонд «АнтиСНІД», прагнемо чимось допомогти. Не тільки пропагандою і якимись сумами грошей. Просто піти здати кров. Я всім рекомендую це робити. Якщо є можливість допомогти якійсь дитині жити, або дорослому врятувати життя, чом би ні? Для коментаторів, які критикують Вольнову, це навіть корисно – «злегка пустити кров». Головне після цього – купити гематоген.

– Ваш імідж Вам ніколи не заважає?

– Дуже заважає. Ось ти приходиш до генерального продюсера каналу і хочеш зробити якийсь серйозний проект, а тобі говорять: «Ну що Ви! Ви ж – уособлення гламуру в Україні. Вам би вести якесь сексуальне шоу!» А що тоді робити? Потрібно бути на 19 кг більше, на 15 см менше, так? Менш ефектним – і тоді ти можеш робити серйозні проекти?

– У деяких інтерв'ю Ви наполегливо відмовляєтеся від звання «світської левиці».

– ЗМІ називають мене світською левицею. Мені вже від цього діватися нема куди. Чому так вийшло? Що таке світський персонаж? Це ж не тільки той, хто ходить на якісь світські заходи. У нас дуже багато людей, які туди ходять, і дуже багато багатих молодих дівчат, які хочуть бути світськими левицями. Але “страждати” за всіх і відбувати доводитися мені. Тому що у суспільства все-таки негативне ставлення, як у нас вважається, до подібного штибу нероб. І так співпало, що в уявленні народних мас я відображаю цей спосіб життя.

– У Вашому випадку це повна протилежність?

– У чомусь – так. Люди ексгібіціоністичного плану, на зразок мене (таким, до речі, був Енді Уорхол), сором’язливі і боязкі. І впродовж всього життя намагаються боротися зі своєю внутрішньою боязкістю. Тому для них дуже важливі подібні виступи. Вони не вважають, що вони затребувані, і постійно чекають від себе яких-небудь вчинків.

– Тобто, Ви намагаєтеся заслужити свою любов?

– Так!

– Вам це вдається?

– Час від часу.

– Вас зачіпають випади журналістів у Вашу адресу?

– До них я вже звикла. Спочатку це був великий стрес, зараз вже ні. Це плата за популярність. Я дивлюся далі. Ми стали дуже розвивати жовту пресу, тому що це дуже добре продається. Деякі канали на цьому собі побудували рейтинг. Люди, які створюють ось цей імідж, – вони ж купаються в обговоренні публічних людей. Що буде з ними? Ось це мене цікавить. Яких вони дітей виховають? Куди ми рухатимемося далі? У якому середовищі ми житимемо? У нас йде скидання абсолютно всіх ідеалів. І в цьому я бачу найбільшу небезпеку, яку несуть ЗМІ.

– У США теж процвітає жовта преса.

– Так, там є жовта преса. Але, що найцікавіше, там люди говорять набагато відкритіше. І про свій досвід з наркотиками, зі спиртним, і про свої любовні історії. Вони знають, що якщо ти впав, над тобою не сміятимуться, ти все одно улюбленець. Американці люблять своїх зірок. У нас склалася така думка, що для того, щоб стати публічною людиною, тобі абсолютно нічого не треба робити. Я можу розписати свій звичайний робочий день, читачі не повірять, скільки я працюю. Якось одна дівчина написала: «Я не розумію, що Вольнова робить. Приїхала на свої «Вольності», сіла, записала». А я три дні сиджу в Інтернеті, збираю інформацію, домовляюся з рестораном, обіграю одяг, якщо гість раптом приходити не хоче, сама йому телефоную, умовляю, даю інтерв'ю, йду на якусь презентацію. Є ще маса благодійних акцій, в яких я як публічна людина беру участь. Втім, я про це вже говорила, і немає потреби повторюватися. Це нормально для людини – допомагати іншому.

– Ви весь час на виду. Ніколи не хотілося одного прекрасного дня прокинутися невідомою?

– Ви знаєте, ні. Я не вважаю себе відомою настільки, щоб говорити, «Ой, як мені це набридло!». Мені недавно поставили запитання, яке мене потішило: «Як ви думаєте, «Вольності Вольнової» – це апогей Вашої творчості?». Панове, який же це апогей? Хіба ж можна пишатися маленьким етапом? Ви просто мене недооцінюєте!

фото: Саша Єремєєв