Перша частина інтерв'ю "Борис Тарасюк: "Без перпективи членства в ЄС Угода про Асоціацію - це ерзац".

Привид політики умиротворення

Як би Ви прокоментували таку історичну паралель. Напередодні Другої Світової війни Стара Європа здійснювала щодо Німеччини політику умиротворення. Тоді Чехословаччина та Польща розглядалися як маргінальні країни Східної Європи, що не входять у зону пріоритетних геополітичних інтересів Заходу, чим це все закінчилося, ми всі добре знаємо. Сьогодні Україна, найбільша східноєвропейська країна, знову на маргінесі геополітичних пріоритетів Західної Європи. Варто взагалі робити такі історичні аналогії?

Історія, як відомо, має тенденцію повторюватися, тільки щораз на якісно іншому рівні. У серпні цього року ми стали свідками першого в історії 21-го століття випадку агресії однієї суверенної держави проти іншої. В ролі агресора виступила Росія. Звичайно, не можна назвати політику Західних країн у цьому випадку тотожною політиці умиротворення, здійснюваною напередодні Другої Світової війни. У випадку з Грузією ЄС і Франція, зокрема, як країна, що в даний момент президентствує в ЄС, доклали чимало зусиль для врегулювання ситуації та відстоювання інтересів Грузії. За посередництво Франції було підписану План припинення вогню між Росією та Грузією. Єдине, що насторожує, - це брак у ньому положення про збереження територіальної цілісності Грузії. Це, на мій погляд, недолік посередницьких зусиль. Виникає питання: чи це фактично згода на відокремлення частин території Грузії, чи це просто дипломатична помилка? Це може бути небезпечно.

Після того, як Президент України Віктор Ющенко відвідав Грузію під час військової ескалації конфлікту та висловив свою підтримку грузинському народу і його державним керівникам, в Україні пролунала критика його дій. Йшлося про те, що це можна трактувати як втягування України в конфлікт...

Дії Президента в цій ситуації не виходили за рамки посередницької місії, в якій брала участь не тільки Україна, а і президенти Франції, Польщі, Литви, Естонії, прем’єр-міністр Латвії. Дії Президента України були відповіддю на реальні загрози не тільки територіальній цілісності Грузії, а і на потенційні загрози територіальній цілісності інших країн, зокрема України. Я вважаю, що в цьому випадку дії голови української держави були цілком адекватними.

ПДЧ в грудні: мрія чи реальність?

Борисе Івановичу, як би Ви оцінили шанси України отримати ПДЧ в НАТО на засіданні Альянсу на рівні міністрів закордонних справ у грудні цього року, особливо в світлі політичної кризи в Україні?

Голови держав-членів НАТО уповноважили своїх міністрів закордонних справ прийняти остаточне рішення щодо надання чи ненадання ПДЧ в НАТО Україні та Грузії. Але на засіданні НАТО в грудні цього року цілком може бути прийнято рішення й про відтермінування надання ПДЧ нашій країні. Розгляд цього питання може бути перенесений на квітень наступного року на ювілейний 60-ий Саміт НАТО. З цього не варто робити жодної трагедії. Впродовж останніх трьох років Україна співпрацює з НАТО на основі щорічних Цільових планів, які приблизно на відсотків 90 відповідають змісту ПДЧ. Таким чином, де факто Україна вже працює з НАТО на засадах ПДЧ. Проблема в тому, що це не закріплено юридично.

Гіпотетично можливим є прийняття країни до НАТО й без приєднання до ПДЧ. Чи може Україна піти таким шляхом?

Все не так просто. Справді в новітній історії НАТО були приклади прийняття до лав організації країн, що не проходили етап ПДЧ. Це Польща, Чехія, Угорщина. Ці країни вступили до НАТО в 1999 році. У тому ж 1999 році на ювілейному Саміті Альянсу був прийнятий документ, яким запроваджувався План дій щодо членства в НАТО, що мають виконати всі країни-претенденти на членство. Таким чином, з того моменту ПДЧ є важливим і обов’язковим етапом на шляху будь-якої країни до НАТО. І Україна не є винятком, якщо вона прагне стати членом Альянсу.

Кроком на шляху України до ПДЧ є інтенсифікований діалог щодо членства в НАТО, в якому Україна бере участь з квітня 2005 року. Я радий, що мені довелося підписувати документ про це разом із Генеральним секретарем НАТО. І вже в 2005 році ми впритул підійшли до отримання ПДЧ. Я особисто як міністр закордонних справ брав участь у переговорах з керівництвом Альянсу про приєднання України до ПДЧ восени 2006 році. Але прихід до влади уряду Віктора Януковича фактично зруйнував усі ці плани.

У стабільній демократії зміна урядів зазвичай не призводить до кардинальної зміни стратегії зовнішньої політики, у такій нестабільній демократії, як Україна, все, на жаль навпаки. У 2006 році прихід до влади уряду Віктора Януковича зруйнував плани щодо НАТО, у найближчому майбутньому сценарій руйнації доленосних зовнішньополітичних стратегій в ім’я умиротворення Росії може повторитися?

Як показав досвід, період перебування антидержавницького уряду при владі не був тривалим. На даний момент, коаліція демократичних сил розпалася, але шанси для її відновлення залишаються. Наразі в парламентських політичних сил є 30-денний термін для формування нової коаліції. Демократичними силами ведуться інтенсивні переговори з Блоком Володимира Литвина. Також варто пам’ятати, що керівництво зовнішньополітичною діяльністю країни, згідно з Конституцією, здійснює Президент України. За будь-яких нових політичних конфігурацій саме Президент залишатиметься гарантом збереження наріжних стовпів зовнішньополітичного курсу України – інтеграції до ЄС та вступу до НАТО.

Реанімація ГУАМ

Останнім часом євро депутати, члени комітету із закордонних справ Європейського Парламенту ЄС, роблять заяви про важливість реанімації ГУАМ та подальшого зміцнення цієї організації. Чи справді визрівають якісь серйозні плани щодо цього поки що призабутого геополітичного проекту?

Інформація щодо заяв євродепутатів може бути не точною. Координація діяльності ГУАМ не в компетенції ЄС. Крім того, Європейський Союз ніколи й не виявляв великого інтересу до ГУАМ, тому й не має таких повноважень оновлювати чи реанімовувати цю організацію. Лише країни-члени ГУАМ, а саме: Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова, - можуть прийняти рішення щодо подальшої долі організації. ЄС може сприяти реалізації проектів ГУАМ, але він не може за нього діяти. Секретаріат ГУАМ був заснований ще в 2007 році в Києві й функціонує з початку 2007 року. Є генеральний секретар організації, перший посол Грузії в Україні, Валерій Чечелашвілі. Інша річ, що до ратифікації Статуту ГУАМ Україною не можна було говорити про виникнення юридичних підстав для повноцінного функціонування ГУАМ. На сьогодні Україна вже ратифікувала цей Статут, завдяки чому забезпечені всі необхідні правові умови для діяльності Організації за демократію та економічний розвиток, або ГУАМ.