Пер Далгаард - данський журналіст, спеціальний кореспондент данської газети Information в Росії і СНД , викладає в Данії в школі журналістики, що готує молодих людей до вступу в університет на цю спеціальність.

- Ситуація з публікацією карикатур на пророка Мухаммеда ніяк не дійде завершення. От і цього літа в Пакистані стався вибух біля данського посольства... Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?

- Частково данці самі винні у виникненні такого прецедента. Звичайно, підривати людей також ніхто не має права, але ті данські журналісти і та данська газета, яка опублікувала гостронегативні карикатури на пророка (а це досить велика консервативна газета, що підтримує правлячу партію, я добре знаю цих хлопців і я з ними абсолютно не згоден), вони вважають, що карикатури можна і треба було публікувати, тому що це прояв свободи преси. Але вони забувають про те, що показати можна все, але чи потрібно це? Потрібно насамперед думати і вчиняти розумно, адже є відповідальність, є кодекси, яких журналіст повинен дотримуватися, існує врешті-решт журналістська етика... Мені здається, що не обов’язково було публікувати ці карикатури, які стали причиною серйозного конфлікту. Особливо цього не варто було робити вдруге, знаючи про наслідки першого...

- Схоже на провокацію...

- Це і була провокація. Я за свободу слова, звичайно. За цим майбутнє, в тому числі і у вас. Але, як я сказав, за свободою слова теж є умовності. Тобто, говорити все необов’язково, але говорити правду — необхідно.

- Чого не вистачає українській журналістиці, щоб вийти на європейський рівень?

- Незалежності. Від капіталу, політиків, і взагалі від власників. Це непогано, що люди хочуть заробляти гроші, це зрозуміло, але те, що вони за допомогою ЗМІ намагаються вести політичну боротьбу, якщо в них є така місія — це вже погано. І в Україні це є. Так само як і в Росії, і багатьох інших пострадянських республіках. У вас все упирається у відсутність по-справжньому об’єктивної журналістики. Я гадаю, що українській пресі просто потрібен час. Власники друкованих ЗМІ, радіо та телебачення згодом зрозуміють, що, щоб продати, наприклад, газету, потрібно, щоб читач тобі вірив.

- Саме ця незалежність дає можливість вашій країні входити до п’ятірки країн із найвищим рівнем довіри суспільства до преси?

- Гадаю, що так. Довіра данців до преси дійсно є, хоч і жовта преса в той же час процвітає. Це секс і скандали — і їх купують. Але я думаю, що у народу є розуміння, що жовта преса — це не серйозна об’єктивна журналістика, а розважальна.

- Тоді які недоліки ви спостерігаєте в данській журналістиці?

- Недоліки є. На мою думку, це орієнтація на поверховість, журналісти забувають про необхідність критикувати, бути на варті, стежити, передусім, за своїм урядом, за владою, оцінювати її діяльність. Журналістські розслідування в нас хоч і не рідкість, але вони не такі суворі та жорсткі, якими повинні бути.

- Чи можна сказати, що в Данії є своя школа журналістики або її можна зарахувати до загальноєвропейської?

- Ні. Окремої школи журналістики як такої в нас немає, ми дійсно керуємося загальноєвропейськими принципами — плюралізм, об’єктивність і так далі. Про об’єктивність можна дуже довго говорити, ми знаємо, що як такої її не існує, проте журналіст має завжди висвітлювати всі точки зору і повинен пояснити своєму читачу, що відбувається.

У Данії є два погляди на те, яким повинен бути журналіст. Одні вважають, що журналістика — це ремесло, якому можна навчитися. І якщо ти вмієш бути журналістом, ти вмієш усе і можеш виконати будь-яке завдання. А є погляд академічний: потрібно, щоб журналіст спеціалізувався на чомусь, щоб людина знала якомога більше про суспільство, про свою сферу, наприклад, економіку, культуру і таке інше.

- В Україні існує тенденція до пожовтіння телевізійних каналів. Як з цим в Данії?

- Ця тенденція спостерігається також і в Данії , особливо це стосується приватних каналів.

- Приватні ЗМІ – в чиїх руках вони знаходяться?

- Не в руках данців. Власники каналів – великі міжнародні холдинги. В Данії в руках політиків немає медіаресурсів. Найголовніші три канали державні (правда, зараз хочуть один канал приватизувати, не знаю правильно це чи ні). Це громадське телебачення. Воно фінансується з бюджету і за рахунок сплати споживачів. Уряд їх не контролює, а лише суспільство. Тобто, прем’єр-міністр не може подзвонити і дати якісь накази і він цього не робить. Що стосується газет, то в Данії всі газети приватні, державних газет взагалі немає.

- Де та межа, за якою закінчується свобода преси і яку не варто без нагальної потреби переступати?

- Є етичні норми , але по-перше, правду треба сказати. Проте бувають такі ситуації, коли журналісту справді важко вибрати, по-перше, що сказати, по-друге, як це сказати, бо те, що журналіст робить, може дуже сильно нашкодити людям. Там є такі дуже тонкі грані. Є ситуації, коли потрібно обов’язково публікувати, а є ситуації, коли потрібно добре подумати, чи варто взагалі це друкувати.

- За яким видом ЗМІ майбутнє?

- Інтернет, звичайно, виграє, але там дуже багато неправди, про це всі знають. Данська молодь – постійно в Інтернеті. Менше газет читають. Є ситуації, коли газета переходить в Інтернет, продовжуючи виходити і в друкованому варіанті. В майбутньому, я думаю, люди все рівно будуть читати газети. Але, можливо, це будуть вже інші газети – більш спеціалізовані.

- Ви стежите за розвитком української преси вже протягом десяти років. Які зміни, що відбулися, на вашу думку, є найбільш принциповими?

- Крім усього іншого, найголовнішою зміною я вважаю освіту. Я бачу, як змінюється спосіб мислення суспільства за рахунок молодого покоління. І це, на моє переконання, найголовніше.

Для довідки:

Після того як данська газета Юландс-постен восени 2005 року надрукувала низку карикатур на пророка Мухаммеда, а 17 данських газет та низка європейських видань їх передрукували, мусульманський світ образився на зневагу данців до їхньої релігії. У відповідь було розпочато масові безпорядки, терористичні акти, погрози. За голови карикатуристів була оголошена винагорода. У багатьох ісламських державах з продажу вилучили товари данського виробництва, в деяких країнах були здійснені напади на дипломатичні представництва Данії та інших країн, чиї видання передрукували карикатури. Данії довелося відкликати послів і взяти під захист карикатуристів. В лютому цього року відразу три загальнонаціональні данські газети і два регіональні видання знову опублікували зображення пророка Мухаммеда з тюрбаном у вигляді бомби. «Ми поступили так, щоб показати, що стоїть на кону в цьому випадку, і щоб виразити нашу однозначну підтримку свободі слова, яку ми як газета завжди відстоюватимемо», - написала в редакційній статті Berlingske Tidende. Таким чином, журналісти відреагували на підготовку замаху на автора карикатури - 73-річного художника Курта Вестергаарда. А на початку червня в Ісламабаді біля данського посольства пролунав вибух, що забрав життя 8 чоловік.

фото: Маргарита Стручок