Теракт у серці країни
Готель «Марріотті» є найпрестижнішим в Ісламабаді. Це п’ятизіркове місце зустрічей пакистанських та закордонних політиків, представників вестернізованої еліти, дипломатів та агентів із різними таємними місіями. «Марріотті» - це символ вестернізації бідної азійської країни з ядерним амбіціями та проамериканськими устремліннями; це символ комфорту та капіталістичної економіки. І ось цей Символ повністю зруйновано: на місці розкоші великого готелю, призначеного для іноземних гостей найвищих рангів, зяє величезний кратер.

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

Вибух і пожежа ним спричинена забрала життя і пакистанців, й іноземців. Майже 300 людей зазнали поранень. За даними BBC, серед загиблих є громадяни США, В’єтнаму, посол Чехії.

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

Це вже третя офіційно зареєстрована терористична атака на цей готель. Після двох попередніх готель повертався до свого нормального функціонування, після цієї це видається неможливим, оскільки фактично все, що залишилося від готелю-красеня – це руїни, під якими все ще можуть перебувати люди. У радіусі 200 метрів від готелю розкидані обвуглені уламки його будівлі. Від такого шоку й трагедії Ісламабад зможе оговтатися не скоро.

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

фото: ЕРА

Виникає питання, яким чином переповнена вибуховими речовинами вантажівка змогла безперешкодно опинитися в самому серці країни – за лічені сотні метрів від парламентських будівель та дипломатичних представництв? Пакистанські спецслужби вкотре програли в спритності та зорганізованості терористам, і це є констатацію вельми сумного для такої неспокійної країни факту.

фото: ЕРА

Таліби нарощують міць

Теракт у «Марріотті» став 11-им за поточний рік у Пакистані. Лише впродовж останнього місяця пакистанськими талібами було здійснено два великих терористичні акти: на військовому оборонному заводі в місті Вах та в місті Пешавар. Ще й досі фігурують суперечливі дані щодо кількості загиблих, але точно йдеться про десятки людей. Світ уже звик до трагічних новин із Пакистану, і далеко не завжди ставиться очевидне питання: чому це все страхіття відбувається, що криється за жаскою ескалацію насильства й голопуючою інфляцією вартості людського життя?

Радикальний ісламістський рух Талібан останніми місяцями сильно активізувався. Іншими словами, таліби знову набирають силу як в Афганістані, так і в північно-західних провінціях Пакистану. Хоча на даний момент пакистанські таліби не взяли на себе відповідальність за теракт у «Марріотті», мало в кого виникають сумніви, що авторство «месіджу із пекла», як охрестили британські журналісти теракт 20 вересня, належить саме їм.

Вибух у Ісламабаді стався лише за чотири години після інавгураційного звернення до народу новообраного президента Пакистану Асіфа Аль Зардарі.

фото: ЕРА

Навряд чи збіг цих двох обставин у часі є випадковістю. Асиф Аль Зардарі є одним із основних адресатів «месіджу з пекла». Таліби дали зрозуміти новому президенту, що вони ні за що не відмовляться від своїх старих методів боротьби шляхом терору й насильства над простими людьми, допоки на пакистанських територіях, які межують з Афганістаном, проти них здійснюються широкомасштабні військові акції. Взагалі, до кінця вимоги й аргументи пакистанських талібів є важкозрозумілими. Легше їх зрозуміти, якщо припустити, що кінцевою метою руху Талібан є захоплення центральної влади в Пакистані й перетворення його на Ісламістську державу.

Також атаки терористів можна розглядати як помсту за співпрацю Пакистану з США в рамках «війни з тероризмом». Нещодавно США прийняли рішення про збільшення свого військового контингенту в Афганістані, Пакистан ж і далі виконує роль їхнього незмінного союзника та транзитної території для американських вантажів, спрямованих в Афганістан. Крім того, американські війська здійснюють операції проти талібів на прикордонній з Афганістаном пакистанській території. У коментарі "ПіКу України" пакистанський журналіст Афтаб Алан розповів, що теракт в "Марріотті" варто розглядати саме як помсту за операцію американців на пакистанській території. У американців є певна мета - знищити конкретних лідерів пакистанських талібів до президентських виборів у США, так як після оних все може різко змінитися.

Постколоніальна спадщина

У 2001 році північно-західні провінції Пакистану стали притулком для витіснених військами НАТО з Афганістану талібів. Проте на пакистанських територіях останнім було б далеко не так легко прижитися, якби не одне велике «Але». У вже дуже далекому 1893 році в результаті трьох війн між Афганістаном та Британською імперією, яка прагнула розширити свої володіння на Індостані, була проведена демаркаційна лінія Дюрана, яка, по суті, і залишається кордоном між Пакистаном та Афганістаном і по сьогодні. Проблема ж у тому полягає, що тимчасові компроміси та британські імперські амбіції понадстолітньої давності заклали підвалини для тих конфліктів, які вибухнули сьогодні. Тоді лінія Дюрана пролягала крізь територію розселення пуштунських племен – і, як наслідок, частина пуштунів опинилася на афганській території, а часина – на пакистанській.

Для афганських талібів лінія Дюрана не є міждержавним кордоном, перетинаючи її, вони не відчувають, що щось реально змінилося. Там пуштуни - тут пуштуни. Тому талібам не було важко відсторонити від місцевої влади племінних вождів пакистанських пуштунів, захопити всю повноту влади в свої руки й домогтися навіть проголошення в північно-західних провінціях Ісламської держави Вазиристан 14 лютого 2006 року. Таким чином, на якийсь час місцем дислокації афганських талібів став Пакистан. Мулла Омар, лідер «класичного» афганського Талібану, заявляв, що таліби лише використовують територію Пакистану для здійснення атак на територію Афганістану.

Але там, де тонко, як відомо, рветься. З-поміж членів Талібану знайшлися ті, хто звернув свій погляд углиб Пакистану й побачив певні перспективи для політичного ісламізму у великій ісламській країні. Ось таким чином і з’явися Пакистанський Талібан, очолюваний Байтуллом Максудом, одним із ідеологів наймасштабніших терактів у Пакистані.

Від Мушаррафа до Зардарі: історія безсилля й невідомості

Досвідченому військовику, пакистанському екс-президенту Мушаррафу, який пішов під тиском опозиції у відставку близько місяця тому назад, дивом вдавалося балансувати між різними силами: армією, яка його підтримувала, інтересами різних провінцій, США, талібами, пакистанськими лібералами. Але за його президентства таки трапилася одна фатальна для ескалації насильства в Пакистані подія. У липні 2007 відбулося славнозвісне захоплення Червоної Мечеті, оплоту радикальних і опозиційних до влади ісламістів у Ісламабаді. Понад сто загиблих переважно з боку опозиціонерів відкрили новий страшний список безкінечних насильницьких смертей із обох боків конфлікту. Після того таліби активізувалися ще більше.

І почало витворюватися порочне коло насильства, єдиним можливим виходом із якого стало фізичне винищення всіх бойовиків. На практиці ж це виявилося вкрай не просто зробити. Якщо це не зміг зробити генерал Мушарраф, чи зможе це зробити далекий від армії та військового командування Асіф Аль Зардарі, особливо на тлі економічної кризи? Чак покаже.

Простір девальвації людського життя

А поки що гинуть люди. Гинуть страшно. Терористи викошують цілі сотні безвинних людей. Пакистан, Афганістан, Ірак – ці країни конституюють дуже своєрідний геополітичний простір. Це простір, у якому просте людське життя вартує, прямо кажучи, менше, ніж життя породистого песика в Монако чи в Нідерландах. Для західної громадськості такі слова мають звучати страхітливо й виклично, але це правда, якій потрібно дивитися у вічі.

Хвиля терактів у Пакистані є гіпернебезпечними сигналами глибинної кризи, в яку країна скочується, так і не видряпавшись на початкові етапи повноцінної демократизації. Асіф Зардарі у зверненні до народу, зробленому після вибуху в «Марріотті», назвав терористів «раковою пухлиною», яку потрібно терміново й рішуче видалити. У самій метафорі закладено визнання смертельної небезпечності ісламістського тероризму для виживання та розвитку секулярної суверенної держави Пакистан.