Мутації - зерна від полови

Як би не намагався продюсер фестивалю Андрій Слабинський пояснити, що Джаз Коктебель – це джаз-фестиваль, а не фестиваль джазу, все ж таки не ясно, чому деякі виконавці потрапили в його програму. Не допоможе тут і нагадування про те, що Коктебель спочатку був і залишається фестивалем джаз і world-музыки.

Абсолютно не ясно, наприклад, як тут опинилася відома естрадна співачка Тамара Гвердцителі, що виступала в перший день. Хай Гвердцителі і працювала з Мішелем Леграном, хай її голос цілком добре виглядав би в джазі, та все ж до цієї музики вона не причетна. Гвердцителі співала і українські, і французькі, і грузинські пісні, та все ж її «Суліко» - зовсім не «Суліко» Ніно Катамадзе, і до джазу зразка виконавця не має анінайменшого стосунку.

Тим більше дивно виглядав цей виступ перед концертом фантастичного французького джазового акордеоніста Рішара Гальяно. Правомірність його появи на головній, Волошинській сцені, не викликає анінайменших сумнівів. Це не просто подарунок глядачам, що приїхали на фестиваль за хорошим джазом, це насправді ім'я, яке зробило б честь кращим джазовим сейшенам світу, те, що робить репутацію фестивалю. Richard Galliano & Tangaria Quartet відіграли фантастичний концерт. Джаз, танго, середземноморське етно і легендарний акордеон - подарували трохи більше години абсолютного естетичного щастя.

Другим дуже спірним учасником фестивалю став угандійський етно і рок виконавець Джеффрі Орієма (Jaffrey Oryema). Його музика ніякого стосунку до джазу не має, сам музикант на прес-конференції заявив, що джаз не зробив анінайменшого впливу на формування його як музиканта.

На Відкритій сцені, на якій виступали молоді виконавці, які перемогли за підсумками інтернет-голосування, творилася та ж невиправдана еклектика. Наприклад, серед інших, тут виступали «Фарбований Лис», які і близько до джазу не підходили.

Особливим явищем фестивалю став майданчик Nu Jazz Stage, що утворився на місці колишнього нудистського пляжу, – територія електронної музики і нічних рейвів.

Далеко не всі виконавці, які виходили на майданчик, вписуються в початкову концепцію фестивалю, хоча більшість з них все ж таки мають відношення до того ж acid-jazz. Але все, що відбувалося тут, було настільки органічним і продуманим, настільки якісно і злагоджено звучало, що складно критикувати організаторів за подібні вільності. Це, напевно, та мутація концепції, яку слід було б розвивати і культивувати. Це та музика і той формат, які можуть стати в майбутньому дуже незвичайним, але в той же час дуже правильним по духу доповненням до основної джазової програми.

Слід зазначити тут виступи Gorchitza Live Project, Mamanet, а так само прекрасні вечірки – Dubstep Party від музичної соціальної мережі Frendid.com і вечірку від проекту Kievbass, яка стала завершальною на фестивалі.

Особливої уваги заслуговує українська команда VJ-їв PDTA, що займалася відео-супроводом всіх виступів.

Мутації, як виявилось, можуть бути позитивними, і приносити добрий результат, але все таки з ними слід бути обережніше. Подібна еклектика в програмі фестивалю може йому пошкодити. Так само з проблемами зростання можна було зіткнутися і у чисто адміністративному плані. Цінам на квитки у фан-зони і на нічну сцену явно не відповідав низький рівень організації.

Jazz і його легенди

Та все ж, не дивлячись ні на що, Jazz Koktebel – 2008 подарував декілька таких годин, за які можна пробачити майже все.

Archie Shapp – легенда саксофона, дух афро-американської музики, дух джазу, неймовірний, справжній, разом з квартетом і вокалісткою Mina Agossi в останній вечір виступали на Волошинській сцені. Людина, яка зробила джаз 60-х, який вже у 80-х згадувався мало не на рівні з Армстронгом і Гіллеспі, звучання саксофона якого – не просто впізнанне, але легендарне і культове. Справжній, класичний джаз, з саксом, що переливається, звивається, могутнім чоловічим вокалом і глибоким, всепоглинаючим жіночим – казка із запахом джазових концертів 30-х, в яку ввели публіку Archie Shapp Quartet і незрівнянна Mina Agossi. На фестивалі з ними міг зрівнятися тільки вже згаданий вище Рішар Гальяно.

Подарунком, який, можливо, і не оцінили шанувальники класичного джазу, але який припав до смаку любителям електронної музики і авангарду, став виступ 20-го числа на Nu Jazz Stage британського колективу Red Snapper. Колектив, що оголосив про свій розпад в 2002 і знов ожив в 2007 в новому складі (до гітариста Девіда Аєрса, контрабасиста Алі Френда і ударника Тері Річардса приєднався саксофоніст Том Челленджер), вперше після возз'єднання виступив в Україні.

Звучання, стиль якого практично неможливо визначити, заводить в щільні звукові лабіринти, з неймовірними, запаморочливими петлями і перепадами. Пост-ейсід-джаз, небагато тріп-хопа і ще щось абсолютно особливе – це Red Snapper. Контрабасист, що рве на частини щільністю звуку, місцями джазовий, а місцями абсолютно космічний саксофон, складні ритми ударних, і складна, красива, позамежна гітара – склад музики, яка доводить до екстатичного стану, що змінює сприйняття. Чотири інструменти, кожен з яких вигинає свою лінію, що в результаті дає текучу, могутню, гіпнотичну структуру, якусь музичну хвилю.

Це те, що можна буде згадувати весь рік. А у випадку з Арчі Шеппом – навіть все життя. Таке рідко трапляється, не частіше, ніж раз на рік, але таке буває. Добре б, щоб організатори фестивалю залишили свято джазу для його шанувальників, і не домішували до нього чужих віянь.