Взявши до рук зелений фоліант від Літакценту, ловиш себе на гадці, що критиці, як і літературі, все ще комфортніше на папері. Інтернет-інтернетом, а палітурки усе-таки хочеться. Воно й надійніше, і зручніше, і у метро почитати можна. А значить – дізнатися все про книжкові новиники негайно і з перших уст.

Тексти, зібрані в альманасі, з’являлись на сторінці www.litakcent.com починаючи з листопада минулого року. З багатьох рубрик для появи на «справжніх» сторінках відібрали чотири: «Дискусійне поле» (дискусійні статті), «Рефлексії з приводу», «Полиця бібліофіла» (рецензії) та «Візаві» (інтерв’ю).

У якості бонусу упорядники альманаху пропонують зміст інших рубрик сайту, поданий у кінці книги, а також перелік «best of» книг за версією книжкового рейтингу «Акцент року».

Наважитись на створення літературного сайту – крок сам по собі відважний. Ще відважніше – не зробити його інформаційним інтернет-магазином, де під виглядом критики довірливим читачам нав’язували б ідею придбання того чи іншого чтива.

««ЛітАкцент» задумувався як видання для homo sapiens. Сноби нам не цікаві» - стверджує редактор видання Володимир Панченко у передмові до альманаху. «Найбільше уваги ми приділяємо постатям і творам помітним, хоча не оминаємо й «каламуть» літературного потоку. Чіпаємо й авторитети, особливо «дуті»», - постулюється далі.

В колі зацікавлення «ЛітАкценту» - письменники різних поколінь і національних приналежностей. В «Дискусійне поле» тут потрапляють як проблеми шекспірознавства, так і «історія хвороби» Любка Дереша. А під перо нещадних рецензентів – Салман Рушді, Петрарка і Гапа Н. Карпа. Словом, уся літературна братія – від А до Я.

Подібною ж різношерстістю відрізняється і «комплект» акцентівських авторів. Починаючи з докторів філології (скажімо, Володимира Моринця чи Дмитра Наливайка), літературознавців (Володимир Панченко, Дмитро Мазін, Дмитро Дроздовський), поетів (Віктор Неборак, Кость Москалець, Світлана Богдан), перекладачів (Остап Сливинський, Максим Стріха) та закінчуючи зовсім молодими критиками (Ігор Самохін, Ольга Купріян, Олена Павлова).

Головна вимога до всього написаного – залізна аргументація та відкрите місце для дискусії та діалогу на рівних. Власне, останньому інтернет-формат сприяє якнайкраще. До обговорення матеріалів підключаються не тільки читачі, а, трапляється, і «винуватці свята» - письменники та критики.

Ось і виходить, що он-лайн критика –сьогодні єдино плідний варіант існування літературної дискусії. Текст не завмирає раз і назавжди, а може набирати додаткових аргументів і пояснень, обростати деталями, породжувати дискусію, залучати нових персонажів. Завдяки всесвітній павутині критик стикається тет-а-тет з автором, а автор – із читачем. Кожен із них має тут свій простір – у рамочці для «коментів».

«Книжковий» варіант «ЛітАкценту» не позбавляє своїх читачів приємності долучитись до жвавого білялітературного спілкування. На завершення кожного із текстів тут наведено найцікавіші коментарі – це й перетворює альманах із класичного збірника статей на цікавий поліфонічний гібрид: такий собі завмерлий livejournal на п’ятистах сторінках.

Такий хід – ще й безпомилково піарний. Ще б пак – адже бажання посперечатись на книжкову тематику – одне з головних для цільової аудиторії «ЛітАкценту». А залишити власний слід у процесі розставляння літературних акцентів просто - достатньо зайти на сторіночку: http://www.litakcent.com/