Також за допомогою вакцинації людство звело до мінімуму захворюваність на поліоміеліт і на кір. У 60-і роки минулого століття імунопрофілактика (тобто та ж вакцинація) фактично перемогла раніше страшну дифтерію.

В історії медицини небагато подібних відкриттів, що мають таку глобальну і очевидну ефективність. Весь цивілізований світ твердо прийняв вакцинацію як найуспішніший спосіб захисту від раніше грізних і невідворотних інфекційних захворювань. Хоча, зрозуміло, існують і прикрі виключення. Так, в африканській Нігерії радикальні політики, що сповідують крайній націоналізм, відкидають необхідність імунопрофілактики як плід «неафриканської медицини».

Сьогодні і ми, українці, наближаємося за своїми «вакцинальними» настроями до згаданих африканських вождів. Процес цього антивакцинального настрою розпочатий знаменитою статтею в «Комсомольській правді» часів горбачовської перебудови і гласності. Тоді багато говорили вголос вперше, крізь заслони і засувки вмираючої радянської цензури проривалися потоки раніше засекреченої від населення країни інформації. Прорвалася і ця правда, що раніше ніколи не обговорювалася у відкритому друці СРСР, правда про склад матеріалів на щеплення. Аргументи в статті були підібрані переконливі і страшні, але – тенденційно, без згадки не менш сильних аргументів з протилежного боку.

Так щепити чи не щепити нам, українцям, своїх дітей? Щепити, не дивлячись на вже звичну брехню наших нерозумних і злодійкуватих медичних чиновників, які безглуздо заперечують наявність так званих побічних ефектів у вакцинації. Так, такі ефекти трапляються, більше того, вони – неминучі. Хоча і надзвичайно рідкісні, один випадок – на мільйони вакцинацій. Тут гра варта свічок, за 50 років антикорової вакцинації захворюваність кором знизилася у сотні разів, повністю ліквідована на планеті віспа, в цивілізованому світі лікарі дуже рідко зустрічають пацієнтів з дифтерією і рідше бачать туберкульоз.

У нас, пострадянських, все не так. За радянської влади, працюючи лікарем у київській дитячій поліклініці, я бачив доволі багато випадків захворювання дифтерією. Якої, зрозуміло, в СРСР вже не було, тому що не могло бути ніколи. Бачив і багато іншого. Про що ніколи не писали ні в «Правде», ні в «Известии», ні в «Пионерской правде». Вже тоді, у грізні роки тоталітаризму медичні працівники в школах і дитячих садках брали хабарі, записуючи, на прохання жалісливих мам, в історії розвитку дітей дані про нібито проведені вакцинації, насправді не зроблені. Брехня накопичилася, природа взяла своє.

Недавно подібне відбулося з кором. На який хворіли вже цілком статевозрілі українські громадяни, в дитинстві нібито прищеплені «за всіма правилами». Хворіли важко, іноді – з наслідками. Знову таки – природа взяла своє, її не обдуриш.

Безвідповідальність і брехня медиків як одна з причин страху батьків перед вакцинацією очевидні. Невміння і небажання вищих медичних чиновників країни йти на діалог з населенням приводить до спалахів інфекцій давно забутих або є рідкістю в цивілізованих країнах. Повністю залежні не від нас, людей з вулиці, а від знахабнівших від безкарності українських політиків, які є пацієнтами виключно західноєвропейських лікарів, вони не можуть щось самі змінити. Тому що твердо знають: неузгоджена з «господарем» ініціатива невідворотно карається.

Трагічна смерть хлопця Антона Тищенка також стала розмінною монетою в політичній боротьбі. Компетентні експерти пошепки стверджують: його смерті мо жна було запобігти, хоча і його раптова хвороба була шоковою реакцією на щеплення, він мав жити! Пошепки, знову пошепки.

Ще і ще раз переконано стверджую: поки наші співгромадяни Ющенко, Янукович і схожі на них при щонайменшому нездужанні літатимуть за консультаціями і лікуванням до Відня, Парижа і Лондона, наші діти вмиратимуть і від некваліфікованого лікування, і від його відсутності. І вакцинація тут абсолютно ні до чого.

До речі, можливо наші вищезгадані співгромадяни, нарешті, пояснять нам, сірим і бідним, на які гроші вони літають у заморські клініки? Боюся, на наші. Оскільки інших у них немає.