
- Я думаю, що причина таки у фільмі. Але справа не лише в тім, що ми пропонуємо хороше кіно, а також у добре поставленому маркетингу... І я думаю, що інтерес до німецького кіно в Україні справді зростає. Як на мене, у нас надзвичайно цікава програма та вдало обраний час, коли не відбувається жодних інших кінофестивалів, а отже, немає ніякої конкуренції. Крім того, нині вже не літо, коли всі проводять час надворі, вересень мокрий і холодний – правильна погода для перегляду кіно.
- Тобто, відсутність квитків і аншлаг – це типова ситуація для вас?
- Для фестивалів німецького кіно – так. Наразі, інтерес до німецького кіно зростає у всьому світі. Проте, він міняється, як і сама Німеччина. Десять років тому німці й самі не цікавилась переглядом німецького кіно. Я намагалась продавати німецькі картини за кордон, але ніхто не хотів їх купувати – вони видавалися нудними, абощо... Але наразі, знов таки, німецькі фільми змінились. Нові напрямки, нові теми...
- Які саме?
- Мені здається, що сучасне німецьке кіно стало надзвичайно наближеним до реальності. Воно дуже чуттєве та емоційне, камера стає ближчою до людей... Герої вельми реалістичні, здається, їх можна торкнутись... Картини, які будуть презентуватися на цьому фестивалі є хорошим підтвердженням цього. Герої у них зазвичай не є героями або зірками, ними можуть бути ваші сусіди за стінкою.
- Ви говорили про тематику сучасного німецького кіно, а що Ви можете сказати про переваги режисерів у виборі жанру та форми?
- У Німеччині часто межа між документальним та художнім фільмом невизначена. Бувають випадки, коли глядачі сприймають якийсь особливо напружений документальний фільм як художній. Сюжети іноді так захоплюють, що глядачі не вірять, що фільм був документальним... А буває і навпаки. Так, фільм «На дев’ятому небі» розповідає про пристрасть двох людей похилого віку. Між героями виникає сильне почуття, вони кохаються... Фільм надзвичайно відвертий і... він дійсно сприймається як документальний! Словом, документальне та художнє кіно співіснують вельми тісно, сучасний глядач зацікавлений в тому, щоби бачити на екрані правдиве і справжнє життя, і чимало режисерів сьогодні не хочуть долучати до зйомки акторів, заявляючи, що у їхніх картинах потрібно бути, а не грати... У Німеччині був справжній бум документального кіно. На фестивалі представлено три документальні стрічки: «Басейн для принцес», що розповідає про життя трьох молодих дівчат у великому аквапарку; «Хеві-метал селище» - це про фестиваль музики хеві-метал, що відбувається у дуже маленькому селі на півночі Німеччини. Дуже смішно спостерігати за тим, що відбувається із селом, коли туди з’їжджаються рокери! Режисер фільму народилась в Кореї, проте знята картина німецькою. І третій документальний фільм – «Після музики», знятий молодим режисером про свого батька, видатного німецького диригента. Фільм розкриває не лише суперечливу історію життя героя на дві родини, а також історію музики. Надзвичайно чуттєва і сильна картина...
- Ви представляєте сучасне німецьке кіно у багатьох різних країнах. Чи можете Ви охарактеризувати українську аудиторію? Чи відрізняється сприйняття німецького кіно в Україні від сприйняття в інших куточках світу?
- Я не настільки добре знаю українського глядача, проте я мала досвід роботи із українськими студентами під час майстер класів цього літа. Я працювала із відвідувачами Гьоте Інституту, із студентами університету Карпенка-Карого, міжнародного коледжу, та іншими... У нас був надзвичайно напружений та цілеспрямований майстер клас. В процесі роботи ми багато спілкувались, ділились досвідом та своїми вподобаннями в кіно... І я можу сказати, що українська аудиторія нічим не відрізняється від німецької аудиторії того ж віку. Гадаю, більшу роль грає фактор віку, ніж фактор національності.
- Що Ви очікуєте від цього фестивалю? Що має статися, щоб Ви відчули, що фестиваль відбувся?
- Я з великим нетерпінням очікую на українсько-німецьку конференцію, я покладаю чималі сподівання на неї... І сподіваюсь, що українська аудиторія позитивно сприйме німецьке кіно. Мені надзвичайно сподобалось в Україні, я відчуваю енергію цієї країни, ідеї людей, яких я зустрічаю тут, надихають! І також я покладаю надії на свої власні фільми – вони будуть готові наприкінці жовтня – шість короткометражних робіт, зроблених спільно зі студентами університету Карпенка-Карого та міжнародного коледжу. Приходьте на майстер-класи і дізнаєтесь про ці проекти більше!

Володимир Чистилін, Харків, спеціально для «ПіК України»
Онтологія зради
Красиве було гасло «Не зрадь Майдан». Але цікаво, хтось ще пам'ятає, що нинішні «регіонали» Геннадій Кернес і Інна Богословська виступали зі сцени харківського «помаранчевого» Майдану, а нинішні соратники Президента - глава РНБО Раїса Богатирьова і її перший заступник Степан Гавриш у цей момент з біло-блакитними шарфами проголошували сепаратистські гасла.
Артур Фредекінд
Серп і молот – страх і голод
Тоді в село прийшов національний розбрат, якого Бог не бачив. Всі розповідали жахи один про одного, тільки про росіян говорили тихо й шанобливо. Їх боялися – як Сталіна. Проте обидва росіянина – двоє братів, померли з голоду. Євреїв вимерла половина. Українці – всі. Німці – на чверть.


