Отже, Качанівка. Невелічке село в Ічнянському районі Чернігівської області і єдиний у Україні палацово-парковий комплекс, що фактично повністю зберігся. За цими сухими путівниковими словами – неймовірної краси білосніжний пишний палац з кількома флігелями-прибудовами, альтанками і церквою, оточений величезним старимо парком, що розташувався біля каскаду незвичайної чистоти озер.

фото: gardener.ru

Додайте до цього неповторну атмосферу багатої минулої історії і, на щастя, незмінну чарівність навколишніх краєвидів – все це справляє незабутнє враження навіть на не-любителів класицистичної архітектури і садибної культури XVIII-ХІХ століть. Важко повірити, що така пишна краса заховалася в маленькому тихому селищі на Чернігівщині, дорогу до якого доводитися випитувати у місцевих селян і, за великим рахунком, мало хто про неї знає.

фото: gardener.ru

На сьогодні туристична інфраструктура Качанівки лише почала розвиватися, але в цьому є свій особливий шарм. Туристів ще не багато, але певні і досить пристойні, умови для проживання гостей вже створені. У старих палацових прибудовах знаходиться готель, де за торбу від 60 до 100 гривень з людини можна зняти простенький, але симпатичний і затишний номер. Якщо ви плануєте приїхати на вихідні, то краще забронювати номер заздалегідь, адже кімнат не так багато, а кількість відвідувачів постійно збільшується. Нехай не лякають ці рядки про зростання туризму в Качанівці любителів усамітненого відпочинку – це все ще дуже затишний інтимний і непізнаний куточок нашої землі.

Отже, крім архітектурних принад палацу, величного парку і чудових краєвидів, одна з найбільших цікавинок Качанівки – це історія садиби. Садибна культура досить широко описана в мистецтвознавчій літературі, однак, на всяк випадок, нагадаємо, що розвинулося це явище наприкінці XVIII століття після царського указу 1762 року «Про вільність дворянства», який звільнив дворян від обов’язкової державної служби, після чого багато з них зосередили свою діяльність на розбудові маєтків по своїх володіннях, намагаючись створити там власні маленькі затишні світи. З тих часів веде початок і качанівська садиба. Якщо зазирнути в трохи ранішу історію, то в 1740-х роках тамтешні землі скупив «півчий двора його імператорської величності Федір Каченовський» і облаштував там хутір, що отримав назву, на його ж честь, Качанівка (за різними версіями, наголос треба ставити на другий або третій склад).

1770 року Качанівку за дорученням Катерини ІІ було куплено для президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа Петра Рум’янцева-Задунайського, який і збудував тут свою резиденцію в романтичному стилі і розбив величезний парк при ній (роботи вів український зодчий Максим Мосцепанов за проектом російського архітектора Карла Бланка).

1808 року Качанівку купив Григорій Почека з дружиною Параскою (у першому шлюбі Тарновською). За цих господарів палац у Качанівці перебудовано у стилі російського класицизму і загалом маєток суттєво переобладнано. 1824 року, після смерті подружжя Почек, Качанівку успадкував син Параски Почеки від першого шлюбу Григорій Тарновський. Відтоді і почався найщасливіший час для садиби: вона стала важливим осередком життя тогочасної української інтелігенції.

Людина своєрідного і часом дивакуватого характеру, Григорій Тарновський залишив по собі дуже різні спогади, серед яких – дані про те, як він переробляв на свій лад «Героїчну симфонію» Бетховена, створив велику колекцію творів мистецтва, матеріально допомагав численним небожам, а також щедро запрошував гостювати відомих митців і художників-початківців.

фото: gardener.ru

Кілька років поспіль у Качанівці проводив літо художник Василь Штернберг, який саме тут надихнувся українською тематикою, що стала чи не найважливішою в його творчості (відома його робота «Маєток Г.С.Тарновського в Качанівці» 1837 року, що знаходиться в Національному художньому музеї). Тут бували Тарас Шевченко, Віктор Забіла, Микола Маркевич. Довгий час провів в Качанівці Микола Глинка, коли приїжджав в Україну для набору співаків у Придворну капелу. Зокрема, в маєтку Тарновського композитор писав оперу «Руслан і Людмила». Альтанка, в якій любив працювати Глинка, збереглася до сьогодні і на честь свого давнього гостя носить назву «альтанки Глинки» (так її назвали господарі ще у ХІХ столітті після від’їзду композитора на честь його пам’ятного перебування).

«Альтанка Глинки». фото: gardener.ru

Після смерті бездітного подружжя Тарновських маєток успадкував племінник Григорія Тарновського – Василь Тарновський-старший, людина освічена, демократична і надзвичайно працьовита, юрист, історик, один з активних учасників запровадження селянської реформи 1861 року. Він дивував своїх родичів тим, наприклад, що після закінчення університету залишив столицю і пішов викладати у маленьку провінційну Житомирську гімназію, зробивши це тільки тому, що хотів займатися саме історією, а не якимсь іншим предметом, а вільне місце знайшлося лише в Житомирі. Вдачу мав більш схильну до праці, ніж до світського життя, тому за його господарювання Качанівка була в цьому сенсі досить тихим маєтком, натомість він відкрив для селянських дітей школи в сусідніх селах і в самій Качанівці, сам же там і викладав. Проте широкі культурні зв’язки не поривалися – саме з цим представником роду Тарновських дружили і листувалися Шевченко, Гоголь, Куліш.

Золотою добою в історії Качанівки вважається період господарювання Василя-Тарновського молодшого, сина Василя Тарновського-старшого.

Демократичний громадсько-культурний діяч і гостинний господар, видатний меценат і колекціонер, він перетворив Качанівку на потужний центр тогочасного мистецького життя. Частково видозмінивши архітектурний вигляд садиби за новочасними вимогами, він зі смаком зберіг при цьому її автентичний вигляд. Одною з найбільших пристрастей господаря був парк, і він плекав, беріг і розвивав його всіма силами. Завдяки старанням кількох поколінь Тарновських Качанівський парк є на сьогодні одним з найбільших пейзажних садів у Європі (площа – 560 га), багатим на понад 50 порід дерев і 30 видів кущів, у парку 12 ставків (їхня площа 125,63 га, найбільший – Майорський – знаходиться прямо перед палацом). До речі, хоч це й заповідник, там дозволяється купатися, так що можна насолодитися плаванням і відчути себе повноцінним гостем Качанівки.

фото: gardener.ru

фото: gardener.ru

Скульптура в Інтимному дворику. фото: gardener.ru

Іншою пристрастю Тарновського-молодшого було колекціонування – він мав одну з найбільших в Україні колекцій української старовини, величезну колекцію творів мистецтва і шевченкіани. Перед смертю заповів зібрання Чернігівському земству для утворення Музею українських старожитностей (на сьогодні речі з колекції Тарновського становлять значну частину зібрання Чернігівського історичного музею, а його шевченкіана – Національного музею ім. Тараса Шевченка в Києві). В цей час Качанівка живе бучно і красиво, тут постійно бувають відомі люди, влаштовуються бенкети, зустрічі, святкування. Серед гостей Василя Тарновського – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, брати Костянтин і Володимир Маковські, Ілля Рєпін. Останній приїжджав до Качанівки, працюючи над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» – знаменита колекція господаря маєтку служила багатим джерелом для підбору етнографічного матеріалу, неодноразово художник малював і самого господаря, зокрема, в гетьманському костюмі в відомому етюді «Гетьман» (до речі, саме таке прізвисько мав Тарновський в колі друзів). Однак, як би добре все це не було, але 1898 широкий спосіб життя і значні витрати на колекціонування призвели Тарновського до великої фінансової кризи і він змушений був продати Качанівку.

фото: gardener.ru

В одній із невеликих кімнат - зібрання старовинних ікон. фото: picasaweb.google.com

Проте з новим власником маєтку теж пощастило – ним став славнозвісний український «цукровий король» і не менш славнозвісний меценат, колекціонер і добродійник Павло Харитоненко. У період хазяйнування Харитоненка, садиба також була дещо видозмінена, але, знову ж таки, зі смаком, а також збагачена новини необхідними здобутками цивілізації, зокрема, телефоном і електрикою. Романтикою і пристрастями овіяна качанівська доля одної з доньок Павла Харитоненка, Олени.

Валентин Сєров. Портрет О. П. Олів. 1909 р.

За переказами, коли вона одружувалася з князем Урусовим, батько влаштував такий гучний бенкет, якого ще не бачили качанівські землі. І однією з пам’ятних деталей цього святкування було те, що дорогу молодятам засипали не чим іншим, як білосніжним цукром, що вже багато років приносив добробут родині Харитоненків, зробивши її однією з найзаможніших в імперії. Кажуть, на це пішов річний урожай буряків з Харитоненкових земель. Щоправда, солодким життя пари було недовго, адже тут же, в Качанівці, Олена закохалася в барона Михайла Оліва і зрадила князеві. Запаморочливі поцілунки в качанівському парку, дуель, розлучення – і Урусов назавжди залишив Качанівку, Олена ж одружилася зі своїм коханим і ще довго була доброю господинею успадкованого маєтку. Вона продовжила добру традицію своїх попередників у меценатстві, художньому колекціонуванні і гостинності. В цей період маєток відвідували, зокрема, художники Мстислав Добужинський і Кузьма Петров-Водкін.

За радянської влади садибу було націоналізовано, в різні часи тут знаходилася дитяча колонія, будинок відпочинку, туберкульозний диспансер. На музей Качанівку було перетворено 1981 року, з 2001 року вона має статус національного заповідника.

«Чи були Ви в Качанівці?» – моя особиста відповідь на питання, з якого почалася наша розповідь, поки що, на жаль, звучить, як «був одного разу», але я неодмінно збираюся перейти до іншої категорії – «був неодноразово», бо ще багато лишилося чого там подивитися і чим насолодитися. Чого і всім бажаю.

фото: Наталя Конончук