А тим часом із виступів політиків на Республіканському конвенті все чіткіше окреслюється мало не епохальний характер цьогорічних виборів американського президента. Ці вибори є, у першу чергу, змаганням та дискусією поколінь.

Політична молодість Обами
47-річний барак Обома вправно засвоює та виконує роль молодого ліберального політика, готового стати символом змін, оновлення та покращення іміджу США на світовій арені. Обома справді популярний серед американської молоді.

«Барак Обома є привабливою фігурою для багатьох американців із багатьох причин, зокрема має велике значення його расова ідентичність, його життєвий досвід та його позиція щодо війни в Іраку. Так, саме він здатен суттєво покращити імідж США на світовій арені. У час, коли міжнародне співробітництво є вкрай важливим, США потребують саме такого президента, як Барак Обама», - говорить 26-річна Емілі Дрю, менеджер з комунікації Везерхедської школи менеджменту в місті Клевеленд штату Огайо.

«Якщо вибори виграє Джон Маккейн, то, я боюсь, що він сліпо продовжуватиме політику Буша. Риторика Маккейна є однобічною, занадто войовничою та близькозорою. Його агресивні реляції в бік Росії можуть привести лише до катастрофи», - вважає 35-річний Ніколай Нільсон, американський журналіст у Франції.

Маккейн і війни
На тлі грузино-російської війни компетентність та досвід Джона Маккейна в сфері зовнішньої політики та політики безпеки вигідно відтінилися. 72-річний кандидат від республіканців традиційно займає жорстку позицію щодо Росії, багато хто вважає, що його передвиборча риторика вестиме до неодмінної реанімації нового глобального геостратегічного протистояння. Натомість Обама підкреслює свою повагу та підтримку діяльності міжнародних організацій.

Всі вчорашні генеральні промовці на з’їзді республіканців апелювали до теми війни в Іраку. І Буш, який через ураган Густав не зміг приїхати особисто й виступав у прямому включенні, і незалежний сенатор Джо Ліберман, що в минулому мав партквиток демократів, і екс-сенатор Фред Томпсон у своїх виступав дружньо наголошували на тому, що лише Маккейн спроможний впоратися з проблемою Іраку.

фото: ЕРА

Джо Ліберман. фото: ЕРА

Президент Буш наголосив на безкомпромісності Маккейна, для якого «краще програти вибори, аніж програти війну в Іраку». Сенатор Ліберман, чий виступ був покликаний привернути на бік республіканців незалежних виборців та тих, що не визначилися, вправно використав свій козир формальної політичної незалежності й від демократів, і від республіканців: з його слів випливало, що Маккейн є політиком, для якого інтереси нації стоять понад інтереси партії, і саме тому американці мають голосувати за Маккейна.

фото: ЕРА

Жорсткість Маккейна, його вірність традиціям і основним світоглядним установкам американських консерваторів, зокрема його жорстка опозиційність щодо легалізації одностатевих шлюбів та абортів, його економічні реверанси в бік бізнесу та податкові обіцянки власникам великого капіталу, гарантують йому популярність та визнання серед заможних, успішних американців середнього й старшого віку, які добре пам’ятають, що таке Холодна війна, які ще можуть пригадати напругу й очманіння буремних днів Кубинської ракетної кризи 1962 року, які добрим словом згадують правління республіканця Рональда Рейгана.

Уроки історії
Взагалі, паралель між президентськими виборами далекого 1960 року та нинішніми видається далеко не штучною інтелектуальною спекуляцією, а обґрунтованою констатацією того факту, що в США на президентський виборах знову відбулося зіткнення поколінь, змагання молодості з усім багажем її ілюзій та світлої віри в майбутнє, з одного боку, та досвіду й нажитої мудрості з усім багажем її скепсису, недовіри до всього нового й неуникної апатичності. Так, у 1960 році Джон Кеннеді та Річард Ніксон зіткнулися в гострому протистоянні політичної молодості та управлінського досвіду. Тоді перемогла політична молодість і свіжість мислення Джона Кеннеді.

Джон Кеннеді. фото: ЕРА

Цікаво, що крізь вир і бурю двох світових війн Америку провели президенти демократи. Під час Першої світової війни США очолював демократ Вудро Вілсон, під час Другої світової – демократ Франклін Рузвельт. В обох випадках США не поспішали вв’язуватися в світові війни й завжди вичікували найзручніший момент з точки зору власних національних інтересів, а не претензій на глобальне лідерство й наведення порядку в світі.

Франклін Рузвельт. фото: about.com

Початок Холодної війни припадає також на правління президента-демократа Херрі Трумена. А коли глобальна конфронтація припиналася після розпаду СРСР, то на зміну республіканцю Бушу-старшому прийшов демократ Білл Клінтон.

Білл Клінтон. фото: ЕРА

А ось із 1921 по 1933 Америку очолювали президенти-республіканці. Це був час формування та поступового міжнародного визнання СРСР. США за правління республіканців СРСР офіційно так і не визнали, це було зроблено вже за президентства демократа Рузвельта. За часів президента-республіканця Рейгана в середині 80-х глобальна конфронтація набувала нових обертів: у ній відкрилися нові фронти в Центральній Америці.

З цих історичних фактів і паралелей унаочнюється те, що в історії США далеко не завжди саме республіканці займали президентські крісла в найбуремніші й складніші моменти історії, коли загострювалися глобальні протиріччя. З іншого боку, саме президенти-республіканці традиційно займали найжорсткішу позицію щодо реальних та потенційних геополітичних опонентів, яких найчастіше персоніфікував СРСР. Попри тисячократно наголошувану небезпечність політичного тероризму й екстремізму, боротьбі з якими відводиться найчільніше місце в політиці безпеки, запропонованій і Обамою, і Маккейном, справжнім мірилом зовнішньої та безпекової політики США залишається їхня позиція щодо потрібності чи непотрібності нарощування глобального протистояння й власного однополярного домінування.

Обама лідирує... поки що
Тим часом, опитування 2772 американських виборців, проведене 1 вересня авторитетною соціологічною службою Геллап (Gallup), показало, що на момент початку з’їзду республіканців у Міннесоті Барака Обаму підтримувала рівно половина виборців, Джона Маккейна – 42 %. Таким чином, Обама поки що випереджає на вісім відсотків свого конкурента. За даними Геллап, найвищий показник, якого вдавалося досягти Маккейну, становив 48 % підтримки виборців, і зареєстрований цей результат був ще у квітні. Обамі зумів суттєво посилити власні позиції після турне країнами Європи та Близького Сходу в липні цього року. З цього можна зробити висновок, що потенціал підтримки Обами прямо залежний від нарощування його іміджу врівноваженого та миролюбного лідера нації і керманича її зовнішньої політики, який убезпечить свою країну від втягування у все нові й нові війни.

Якщо до 4 листопада цього роки, дня виборів, у світі не трапиться якого-небудь нового геополітичного катаклізму, то стратегічні й тактичні позиції демократів та республіканці напередодні виборів можна вважати цілком сформованими та унаочненими. Дискусія поколінь у США триває…