Оригінальна назва: La masseria delle allodole
Виробництво: Італія
Рік: 2007
Режисери: Паоло і Вітторіо Тавіані
Сценарій: Паоло і Вітторіо Тавіані
У головних ролях: Пас Вега, Моріц Бляйбтрой, Анжела Моліна, Арсіне Ханджян
Тривалість: 122 хв.

У квітні цього року вірмени в Україні скликали прес-конференцію, на якій нагадала про події, що відбувалися на території Османської імперії під час Першої світової війни. Убивства й виселення вірмен – за загальноприйнятою датою – розпочалися 24 квітня 1915 року. На тій прес-конференції активісти заявили, що хочуть збудити українську громадськість, що хочуть, щоб парламент України визнав убивства сотень тисяч вірмен геноцидом, що будуть працювати у цьому напрямку. Гарні й сильні слова. Тільки от слова мають нехорошу здатність розмиватися без дій.

Вірменам усього світу, які вболівають за трагедію свого народу (українцям, що пам’ятають про Голодомор, це має бути близьким), у пригоді стала тендітна жінка з Італії. Антонія Арслан – онучка вірменина, чия родина постраждала під час різанини 1915 року. Якось вона сіла за стіл і написала роман про те, що ще з дитинства чула від дідуся, про всі перипетії родини, яка жила в Анатолії, та про те, що з десяти чоловік вижили тільки двоє дітей.

Роман «Гніздо жайворонка» був дебютом Арслан і став бестселером. Виданий у 2004 році, він перекладений на французьку, німецьку, англійську, грецьку. Дуже скоро на нього звернули увагу режисери брати Тавіані. За твердженням Антонії Арслан, вона не брала участі у написанні сценарію до фільму, але знятий матеріал точно передав «суть сюжету і його моральний зміст».

фото: molodist.com

А мораль така: кожен народ має свою національну трагедію. Єврейський («Список Шиндлера» Стівена Спілберга чи «Назви своє ім’я» Сергія Буковського), ірландський («Вітер, що хитає верес» Кена Лоуча), польський («Катинь» Анджея Вайди).... Список звісно, не повний. Тепер у фільмографії про трагедії народів є фільм на вірменську тематику – «Гніздо жайворонка».

Але паралелі з іншими фільмами, режисерами й трагедіями приходять уже коли полишаєш глядацький зал. А поки ти там, ти увесь у подіях: коли відрубують голову і коли каструють, коли ріжуть хлопчику живіт і ґвалтують дівчат. Кажуть, що режисери намагалися дотримуватися об’єктивності. Але дуже вже часто їх кренить (спокуса, якої уник досвідчений Вайда). Ще під час сеансу виникає бажання не мати справу з цими кровожерливими людьми, які називаються турками. І навіть не має значення, що вже не побачиш Стамбул, Айя-Софію, Ефес і Трою.

У фільмі є кілька позитивних героїв, але їхня позитивність хворіє на різне: страх, ревність, зажерливість, що врешті-решт вкладається в одне поняття «зрада». Зраджують закохані і друзі. І навіть найблагороднішній вчинок, що зрештою стає апогеєм історії (коли турецький жебрак Назім вирішує допомогти своїм вірменським добродійникам), не здатен розчинити густої чорної фарби.

фото: molodist.com

Хоч це може здатися блюзнірським, але без насилля цей фільм взагалі не мав би вартості. Любовні сцени на початку картини виглядають надто солодкими, а сімейні життя і розваги – якось прісно.

І пам’ятайте – зі слабкими нервами і серцем у «Гніздо жайворонка» не варто потикатися: одна сцена задушення дитини матір’ю вибиває з колії на цілий день.

«Гніздо жайворонка» демонструють від сьогодні у кінотеатрі «Київ». Картину представляє КМК «Молодість».