Вишгород. Місто, до якого тлустим мацаком своєї Оболоні тягнеться-потягнеться сусідній Київ. Та вхопити поки ще зась. Якихось кілька хвилин їзди на північ за столичну околицю, і опиняєшся в районному центрі. Хоча сьогодні у вишгородському пейзажі починають домінувати силуети сучасних багатоповерхових новобудов, загалом атмосфера міста залишається кардинально відмінною від нервово-столичної. Тут напрочуд зелено, освіжаюче затишно, перспективно.

Від п'ятниці місто має ще одну візуальну особливість, нову культурну домінанту, що нагадує про його літописну древність (перша згадка про Вишгород в «Повісті Временних Літ» під 946 роком) і водночас робить його модерно комфортнішим. 5-го вересня тут було урочисто відкрито десять робіт десяти українських скульпторів. Це творчі результати пленеру, що був організований Вишгородською райрадою та журналом про мистецтво «Аура». Куратором пленеру виступив головний редактор журналу Юрій Комельков, керівником процесу створення скульптур - заслужений художник України Микола Білик. Подія відбувалася в рамках святкування 1020 річчя Хрещення Русі.

Народження скульптури «Марія з дитям» Михайла Горлового.

Півтора спекотних місяці скульптори жили у Вишгороді і працювали на тутешній набережній. За цей час люди (а таких щодня збиралося чимало) мали унікальну можливість спостерігати як зі сліпучо білих брил піщаника народжуються обриси символічних фігур і знаменитих історично-духовних постатей України-Русі. Вишгородці так звикли до цих скульптур саме на синьому фоні Дніпра, що часто висловлювали бажання, щоби там вони й залишилися стояти. Можливо колись, коли відбудеться у Вишгороді на набережній наступний пленер, так воно й станеться з іншими роботами...

Володимир Гамаль працює над скульптурою «Молитва».

Тепер же скульптури встановлено на не менш ефектному фоні пишних дерев по периметру площі перед адміністративною будівлею. І центр міста зазвучав інакше. Патетично, але й якось гуманніше стало тут. Хороша паркова скульптура на пласкому постаменті, що майже криється в траві, завжди створює такий ефект. А тематичний ансамбль з десяти ясних, проте провокуючих на роздуми алегорій - і поготів.

Якщо стати посеред площі й озирнутися довкола, чи не найпершою впадає в око робота Леоніда Козлова: гордовита фігура найзнаменитішої мешканці Вишгорода серед історичних осіб - княгині Ольги з двома голубами на плечах. Рівноцінно маєстатним виглядає й розташоване по дальній діагоналі від княгині «Райське дерево» Василя Ярича.

Княгиня Ольга.

«Райське дерево» Василя Ярича.

Лагідніший настрій випромінюють «Маленький ангел» Миколи Білика та «Дорога до світла» Григорія Кудлаєнка.

«Маленький ангел» Миколи Білика.

«Дорога до світла» Григорія Кудлаєнка.

Іконною домашністю віє від скульптур «Мати і дитя» Олександра Дяченка й «Марія з дитям» Михайла Горлового.

«Марія з дитям» Михайла Горлового.

Інші двофігурні композиції «Антоній та Феодосій Печерські» (автор Петро Глемязь) та «Кирило й Мефодій» (Андрій Дацько), як і належить образам релігійно-інтелектуальних постатей, наштовхують на філософські роздуми про аж надто звивистий історичний шлях держави, співзасновниками якої цих героїв також можна вважати...

«Антоній та Феодосій Печерські».

«Кирило й Мефодій».

«Повернення» Івана Салевича – це блудний син, що укляк перед батьком, утілена радість і відчай від марно втраченого часу... Мені ж особисто найбільше запала в душу робота Володимира Гамаля «Молитва». У цій самотній фігурі з обличчям оберненим до Бога бринить щось більше, ніж чергове прохання чи просто подяка за дароване життя. Либонь, розуміння його сенсу.

Робота Володимира Гамаля «Молитва».

Площа Шевченка у Вишгороді перетворилася на чудовий сад сучасних скульптур. Будете там, обов’язково подивіться. Я й сам знову поїду якось ввечері, щоби побачити їх тепер ще й у електричному освітленні.

Група скульпторів, котрі жили у Вишгороді і працювали на тутешній набережній.