Політична криза в справжній демократії зазвичай обертається навколо сутнісних речей: проблем в економіці, низьких рейтингів підтримки уряду, розходжень у позиціях уряду та опозиції щодо стратегії зовнішньої політики. Політична криза в демократії розхитаній і нестабільній, що є чутливою до нігілізму та авторитаризму, обертається найчастіше навколо речей далеко несутнісних, з точки зору інтересів нації: навколо безпринципної боротьби за владу як таку, навколо бізнес-інтересів та зобов’язань перед своїми зовнішніми патронами, навколо корупції та кланових інтересів. Останнє дуже характерне для колишніх колоній. Жодна політична система не може функціонувати без катарсису. Тут діють такі ж закони, як і в житті окремої людини або ж спільноти. Час від часу катарсис є життєво необхідним. Але вся проблема в тому, що він може бути наслідком або ідейної пустоти, або ідейної переповненості… І дуже не просто жити в часи кризи, що є наслідком пустоти… Якщо вже криза неминуча, то хай це буде криза, породжена конфліктом ідей і стратегій.

Рейтинги й економіка як каталізатори криз: Канада, Японія
Перші дні вересня 2008 виявилися неспокійними й для Канади, і для Японії. Вчора прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер оголосив проведення позачергових парламентських виборів 14 жовтня цього року. Причина цього рішення – недієздатність парламенту, в якому урядова партія не має більшості. Видається, що це щось дуже знайоме нам, українським громадянам… Уряд консерватора Харпера є міноритарним, тобто він не спирається на підтримку абсолютної більшості голосів у національному парламенті. За результатами виборів у 2006 році, з 305 парламентських місць консерватори отримала 127, ліберали – 95, Блок Квебек – 48, нові демократи – 30. Консерватори, не увійшовши в коаліцію з іншими партіями, створили власний уряд.

Якийсь час така владна система змогла профункціонувати, але доволі швидко оприявилися суттєві проблеми – опозиція блокувала прийняття розроблених урядом законопроектів. На тлі світової економічної кризи та суперечки між урядом і опозицією щодо оподаткування підприємств, які своїми викидами посилюють парниковий ефект, намітився фактичний колапс у системі прийняття рішень. І закономірно Стівен Харпер вирішив проводити дострокові вибори. «Впродовж терміну, що починається від сьогодні до 14 жовтня цього року, канадці мають обрати уряд, який керуватиме їхньою країною в час глобальної економічної кризи», - заявив чинний прем’єр Стівен Харпер.

Стівен Харпер. фото: ЕРА

Дослідження, проведене соціологічною службою Енвіронікс (Environics), засвідчило, що консерватори мають достатній рейтинг підтримки – 38 %, аби сподіватися на посилення своїх позицій у парламенті за результатами жовтневих виборів. У квітні цього року рейтинг підтримки особисто Харпера як голови уряду був найвищим – 37 %, за результатами опитування Енвіронікса. Натомість лідер лібералів – Стефан Діон – набрав лишень 13 %. Економічні проблеми та результати соціологічних досліджень відіграли роль каталізаторів політичної кризи в зрілій канадській демократії.

Ця ситуація дещо схожа на політичну кризу в Японії, про яку ПіК писав 4 вересня. Щоправда, там поки що не йдеться про позачергові парламентські вибори. Низький рейтинг прем’єра Ясуо Фукуди та серйозні економічні проблеми, зокрема зменшення обсягів споживання, стали причинами добровільної відставки прем’єра та запланованого обрання нового. Крім того, політична опозиція в обличчі Демократичної партії Японії вимагає проведення позачергових виборів. Якщо в Канаді проведення позачергових виборів є на користь чинного прем’єра, то в Японії швидкі вибори можуть привести до влади опозицію.

Ясуо Фукуда. фото: ЕРА

Боротьба за владу, корупція й популізм як каталізатори криз: Таїланд, Пакистан
Впродовж останніх двох тпижнів Таїланд лихоманить від глибокої політичної кризи. Неурядовий громадський рух - Народний альянс за демократію (PAD)- змобілізував своїх прихильників задля тиску на чинного тайського прем’єр-міністра Самака Сандаравея з метою його добровільної відмови від влади.

фото: ЕРА

76 років – такий вік тайської демократії: у 1932 році в Таїланді вперше було обрано національний парламент. Однак військові перевороти й авторитарні уряди були невід’ємними атрибутами політичної історії країни впродовж 20 століття. Після військового перевороту 1991 року Таїланд пережив 15 років поступального демократичного розвитку, не скаламученого жодними великими політичними катаклізмами.

У вересні 2006 року в країні відбувся безкровний військовий переворот з метою усунення від влади Прем’єр-міністра Таксіна Чинавата, звинуваченого в корупції та зловживаннях владою. П’ятирічна ера правління Таксіна та його родичів, тобто ера популізму й непотизму, для позначення якої навіть було придумано термін «таксіномік», закінчилася безславно.

Стратегічною помилкою чинного прем’єр-міністра Самака Сандаравея було позиціювання себе як наступника Таксіна, крім того, мало не як продовжувача його справ. Новий прем’єр ініціював кілька великих будівельних проектів, зокрема спорудження нового приміщення для національного парламенту. І це стало вагомим аргументом в руках у PAD. Масштаби добре знайомого і в українських реаліях економічного феномену – так званих відкатів – при реалізації таких потужних проектів, за оцінками тайської опозиції, є просто величезними. Найвагомішим аргументом на підтримку позиції чинного прем’єр-міністра Таїланду є те, що він був сім місяців тому цілком демократично обраний на загальнонаціональних парламентських виборах.

Самак Сандаравей . фото: ЕРА

Ситуація в країні залишається дуже складною, уряд усі ці дні з останніх сил утримується від застосування сили. Непотизм, популізм, корупція є іржею, яка в’їлася в фундамент політичної системи Таїланду. Як наслідок, кризи, кризи й ще раз кризи… Як вихід із таких криз, вишукуються якісь кумедні формальні приводи. Так, на вівторок призначено розгляд судового позову проти Самака Сандаравея, в якому йдеться, що він порушив Конституцію, проводячи кулінарні телешоу в час перебування на прем’єрській посаді.

Політична криза в Пакистані, що спалахнула три тижні тому, є ще одним прикладом струсів і катарсисів нестабільних політичних систем, в яких є великі претензії на демократію, що, однак, не підкріплюються реальними діями в силу багатьох причин, а часом навіть омиваються людською кров’ю. 18 серпня нині вже екс-президент Пакистану Первез Мушарраф подав у відставку перед загрозою імпічменту. 6 вересня стало відомим ім’я нового пакистанського президента. Ним є чоловік вбитої в грудні минулого року лідерки Пакистанської народної партії Беназір Бхутто – Асіф Алі Зардарі. Він отримав у національному та чотирьох провінційних парламентах 481 голос із 702 можливих. За свою політичну кар’єру Асіф Зардарі неодноразово був звинувачений у корупційних оборудках, але жодного разу в суді його провину доведено не було.

Асіф Алі Зардарі з доньками. фото: ЕРА

Впродовж його виборчої кампанії ісламістськими екстремістами поблизу міста Пешафар було вчинено теракт, внаслідок якого загинуло щонайменш 30 людей. Крім того, розпалася урядова коаліція: з неї вийшла Пакистанська мусульманська Ліга (N), очолювана екс-прем’єр-міністром Навазом Шарифом. Прибічники Асифа Аль Зардарі назвали його перемогу на президентських виборах «перемогою демократії». Наскільки тривкою може бути ця перемога в країні, яку мало не щотижня зводить судомою чергового теракту, що забирає життя десятків і сотень людей? Питання, очевидно, риторичне.

Політична криза в стадії загострення: Україна
А тепер варто спробувати вписати політичну кризу в Україні в запропоновані вище координати. Що ми бачимо в нашій молодій східноєвропейській демократії? Ми бачимо кризу спровоковану аж ніяк не протистояннями навколо сутнісних речей: це не дискусія навколо економічних проблем, як в Канаді та Японії. Чинний український уряд уже давно немає ані ресурсів, ані часу, ані політичних умов для предметних економічних дискусій. Це також далеко не ті зсуви правлячих пірамід, що обумовлені рейтинговими струсами. Рекордно низький рейтинг підтримки населенням Президента Віктора Ющенка є вже давно притчею во язицех, але через те про жодні відставки мова не йде. Це лише до певної міри суперечка навколо розходження позицій щодо грузино-російського конфлікту, за яким значною мірою криється небажання Юлії Тимошенко сваритися з Росією, сателітність і колоніальність мислення лідерів Партії регіонів. Натомість є серйозна криза, породжена хронічною боротьбою за владу в ім’я самої влади, породжена корупцією і превалюванням у діях політиків бізнес-інтересів над інтересами національними. Так що з Пакистаном і Таїландом в України наразі значно більше спільного, аніж із Канадою та Японією.