
І швець, і кравець, і на дуду гравець. Ця українська приказка чи не найкраще підходить до Юрія Андруховича – письменника, перекладача, а останнім часом і повноцінного музиканта. Виявляється, книжкових лаврів одному з наймаститіших українських літераторів замало. Вже найближчими днями станіславський письменник вирушить у міні-тур Україною з промоцією свого нового проекту – музичного альбому «Самогон», записаного разом з польським гуртом Karbido.
Хоча, музична тема не є надто новою для українського експериментатора – голос Андруховича можна було почути ще на початку дев’яностих, коли він долучився до запису альбому «Підземне зоо» (1994 рік) ватаги «Мертвий півень».
Наступною музичною спробою став диск «Андрухоїд», записаний разом з гуртом польського джазмена Міколая Тшаски через десять років після першого експерименту автора.
![]() |
«Самогон» більше нагадує саме проект 2004 року, адже вроцлавці з Karbido теж тяжіють до джазових експериментів та грають свою музику під акомпанемент декламування віршів Андруховичем. Одночасно, обидва диски є й доволі різними, адже виконавці з Вроцлава місцями тяжіють до відверто рокових музичних рішень, що є незвичним для творчості Тшаски.
Проект «Самогон» існує вже близько двох років. Історія літературно-музичної співпраці з Karbido почалася з одного польського фестивалю, де Андрухович мав читати свої вірші, а польська команда повинна була підігравати. Експеримент виявився настільки вдалим, що було вирішено попрацювати над ним детальніше. Уже у 2006 році світ побачило польське видання «Самогону». Альбом містив у собі дев’ять доріжок, тексти до семи з них – це переклади польською віршів зі збірки «Пісні для мертвого півня». Не «сполонізованими» залишилися тільки народна пісня «Зеленая ліщинонька» та «ветеран» музичних експериментів Андруховича – текст «Козак Ямайка», який можна було почути ще на «Андрухоїді».
Всі основні виступи Андруховича й Karbido два роки тому відбувалися в наших західних сусідів. В Україні концерти в рамках проекту пройшли тільки в Луцьку, Львові та Івано-Франківську.
Тепер, коли спромоглися нарешті випустити українську версію «Самогону», його учасники вирішили проїхатися великими містами України з презентаціями свого дітища. «Це буде промоексперимент з наміром розвідати, чи зацікавить публіку альтернативний варіант музики та поезії», – обіцяв раніше поет.
![]() |
Першими на концертному шляху були Ужгород та Львів. Тепер - Київ та Дніпропетровськ, а фінальний акорд планують зіграти 18 вересня в Тернополі.
Нинішня акція має свої відмінності від виступів дворічної давнини – тоді концерти проводились у невеликих клубах, зараз же митці розраховують на широку аудиторію, тому вибрали для акції приміщення на зразок Молодого театру в Києві чи кінотеатру в Дніпропетровську.
Цікаво пояснює Андрухович виникнення назви для проекту. Назва гурту Karbido нагадала йому роки строкової служби в армії, коли письменник та його колеги бігали з частини в сусіднє село за самогоном. Аби підвищити градус свого продукту, місцеві умільці навчилися додавати до «смаги» карбід. Коли українець розповів польським музикантам цю історію, то вони одразу ж погодились «охрестити» свій спільний проект такою алкогольною назвою.
![]() |
Зупинятися на досягнутих музичних здобутках українсько-польський союз не збирається. Вже цієї зими планується запис нового проекту під назвою «Цинамон». До альбому мають увійти композиції, створені під тексти зі збірки «Екзотичні птахи та рослини», а сама назва виникла як данина пам’яті відомого уродженця Дрогобича Бруно Шульца, автора книги Цинамонові крамниці». Частину пісень з майбутнього диску можна буде почути вже під час найближчих концертів Андруховича та Karbido.
фото: Саша Єремєєв

Володимир Чистилін, Харків, спеціально для «ПіК України»
Онтологія зради
Красиве було гасло «Не зрадь Майдан». Але цікаво, хтось ще пам'ятає, що нинішні «регіонали» Геннадій Кернес і Інна Богословська виступали зі сцени харківського «помаранчевого» Майдану, а нинішні соратники Президента - глава РНБО Раїса Богатирьова і її перший заступник Степан Гавриш у цей момент з біло-блакитними шарфами проголошували сепаратистські гасла.
Артур Фредекінд
Серп і молот – страх і голод
Тоді в село прийшов національний розбрат, якого Бог не бачив. Всі розповідали жахи один про одного, тільки про росіян говорили тихо й шанобливо. Їх боялися – як Сталіна. Проте обидва росіянина – двоє братів, померли з голоду. Євреїв вимерла половина. Українці – всі. Німці – на чверть.





