Арсенал інструментів для боротьби зі своїм політичним візаві в східноєвропейській політиці поповнився новим прийомом. Політики переконалися, що якщо є якісь суперечності, то їх можна дуже швидко й ефектно вирішувати за допомогою… літаків. Україна тут відіграла роль законодавця моди. Спочатку наші Президент та Прем’єр не поділили літак. І ось Польща підхопила естафету. 14 жовтня там спалахнув скандал навколо того, що Президенту Польщі Леху Качинському не дали обіцяний літак для польоту на Саміт ЄС у Брюсселі. Прем’єр країни Дональд Туск пояснив, що, мовляв, літак, відведений Президенту, в останню хвилину був переорієнтований на виконання іншого, важливішого державного завдання. Лех Качинський у відповідь пообіцяв усупереч усім перешкодам дістатися до Брюсселя. Інформагентства поспішно розтиражували той факт, що вже тиждень, як чільники польської держави не можуть вирішити, кому ж очолювати делегацію Польщі на Саміті ЄС. Дональд Туск посилається на Конституцію Польщі, де йдеться, що саме уряд здійснює зовнішню політику Польщі, а отже голова уряду, але аж ніяк не Президент має очолювати польську делегацію. Президент же наполягає на своєму президентському праві очолювати будь-які делегації своєї держави.

Нехай польські політики пропонують такі пояснення західноєвропейцям, необтяженим досвідом існування в країнах вічних криз та нестабільності. Для українців усе зрозуміло навіть без вникнення в ситуацію та її детального аналізу: Дональд Туск та Лех Качинський ділять владу, й кожен прагне відстояти якомога більшу та ширшу сферу впливу. От і все.

Попри те, що сьогодні Дональд Туск та Лех Качинський, мають бути партнерами та колегами, очевидно, вони не можуть позбутися свого колишнього сприйняття один одного як політичного опонента й конкурента. У жовтні 2005 у другому турі президентських виборів Дональд Туск програм Леху Качинському, тоді розрив був доволі серйозним – близько 9 %. Сьогодні ж він після тріумфу своєї ліберальної «Громадянської платформи» на дострокових парламентських виборах у 2007 році не хоче програвати Леху Качинському ані в чому, зокрема й у справі керування зовнішньою політикою держави.

Українські Прем’єр та Президент також затято ділять сфери впливу: газ, нафта, правоохоронні органи, суди, губернатори. В українському випадку, щоправда, перелік сфер впливу, що підпадають під перерозподіл, ширший і безпринципніший. Як і в польському, так і в українському випадках посилання на Конституцію є ритуалом, потрібним щоб легітимізувати власні політичні маневри. Щоправда, полякам дуже далеко до масштабів українських маніпуляцій із Основним Законом держави.

У країнах Західної Європи такий «гострий брак літаків» не трапляється. Чому? Тому що, по-перше, їхні чисто парламентські політичні системи значно збалансованіші та стійкіші за східноєвропейські президентсько-парламентські та парламентсько-президентські гібриди, де апріорі закладено передумови для конфліктів навколо повноважень. По-друге, елементарно рівень політичної культури там значно вищий. У західноєвропейській політиці політики вирішують суперечності за допомогою судів, залучення громадськості та ЗМІ. У африканській політиці дуже часто політики для цього, не довго думаючи, беруться за зброю і розв’язують кровопролитні громадянські конфлікти. Це два екстремуми, а між ними - Східна Європа зі своїм власним ноу-хау. З одного боку, порівняно з Африкою ці всі аеропортні баталії такі невинні; з іншого боку, порівняно із Західною Європою – такі ганебні та інфантильні.