Напевно можна стверджувати лише те, що монструозна трагедія 9/11, яка забрала життя 2973 людей, розчахнула сучасність на дві непропорційні часові складові – світ до 9/11, вільний від диктату цензури, та світ після – світ Великої Цензури.

Майже стовідсотково все грамотне населення планети, за винятком наймаргінальніших та найзлиденніших регіонів в Африці та Південній Азії, отримує інформацію про навколишній світ із мас-медіа. Картина світу, який пересічний громадянин США чи Малайзії, України чи Панами формує у своїй свідомості, – це те, що, у першу чергу, запропоноване та розтиражоване медіа. Звісно, можливі винятки, але вони, природно, не чисельні й тільки підтверджують правило. Найжаскіші фото з місця зруйнованих хмарочосів-близнюків, за дуже-предуже рідкими винятками, не потрапили й ніколи не потраплять на шпальти світових видань. Найбрутальніші фото та відеокадри з Іраку та Палестини, на яких зображені понівечені трупи десятків дітей, не кажучи про дорослих, ніколи не потрапляли й не потраплятимуть у передачі CNN чи BBC. І якщо під час трагедії у Нью-Йорку приховування всіх її жахіть справді могло виправдовуватися певними етичними нормами, то, починаючи з Афганістану 2001 року, маніпуляція поняттям «етичних норм» перетворилася на звичну практику західних воїнів проти «світового зла» за «свободу й демократію». А фактично етичні норми стали синонімом Великої Цензури.

Картина війни в Афганістані, війни в Іраку, конфліктів в Палестині та в Пакистані, яку отримує західний глядач-читач, є не просто цензурованою, це інформація, що проходить ретельну санітарну обробку перш, ніж потрапити на інформаційну вечерю добропорядного західного бюргера. Страшно уявити навіть собі ситуацію, коли такий бюргер із своєю родиною, живучи, скажімо, десь на тихих, затишних околицях данського провінційного містечка, яке не відало жодних бур за всі 400 років своєї історії, за своєю ситною вечерею побачить у вечірньому випуску новин BBC кадри з кількома десятками скорчених в агонії загиблих іракців, які є жертвами n-го теракту. У кращому випадку він побачать якісь побічні кадри людської метушні, але безпосередні картини людського горя й смерті, заподіяної вибухівкою, закладеною не просто якимось конкретним терористом, а закладеною всім густим клубоччям зусібічної ворожнечі й ненависті, посіяної війною, не пройдуть редакторську цензуру. Адже таке може і апетит відбити, і процес травлення порушити. Отже, перед потраплянням у ЗМІ в разі потреби картини війни облагороджуються й зм’якшуються. Таким чином підтримується психологічний комфорт одного мільярда людей за рахунок безпросвітної приреченості десятків мільйонів інших на пожиттєвий, всебічний дискомфорт, митарства і передчасну, насильницьку смерть.

Після 9/11 в стратегії інформаційної політики США, а іншими словами – в стратегії державної пропаганди, з’явився новий цікавий термін – «недружня інформація» (unfriendly information). І формулювання, які супроводжують його, закономірно викликають подив. Там ідеться про те, що після 9/11 вся «недружня інформація» має контролюватися й по можливості нейтралізовуватися. Яким чином? Способів чимало. Одним із них є санітаризація всієї інформації щодо військових кампаній США в рамках війни з тероризмом. Медіа мають всіляко допомагати створити ілюзію високотехнологічної, мало не безкровної війни; війни, де не гинуть мирні жителі, війни, в якій винищується тільки зло. Всі цензурні купюри варто перейменувати в «правила дотримання етичних норм та норм Женевських конвенцій». І тоді незгідних із війнами поменшає, а західна громадськість буде впевнена у правоті своїх урядів. Ліберальні медіа практично ніколи не подають РЕАЛЬНОЇ, непідретушованої картини війн як на Близькому Сході, так і в інших регіонах світу. А така країна, як Україна, перебуваючи на периферії світових інформаційних потоків, вимушена некритично, слухняно підхоплювати нав’язувані Заходом трафарети й рамки, для виходу за межі яких немає ані ресурсів, ані бажання.

Трагедія 9/11 стала точкою відліку створення мало не планетарної санітарної зони, в якій по можливості дезінфіковані всі подразники критичного осмислення війни проти тероризму. Звісно, це осмислення таки має місце, але більшість людей відрізана від вичерпної інформації, необхідної для аргументування своєї критики. Навіть найсміливіші спроби мислити критично й плисти проти течії меркнуть перед РЕАЛІЯМИ війн, які ніколи вповні Захід не побачить і не збагне. І таким робом ми всі опиняємося в санітарній зоні під порядковим номером 9/11. Всі подразники нібито й дезінфіковані, але їдкий запах хлорки не дає спокою і безугавно нагадує, що щось не гаразд, і в штучній тиші санітарної зони розлита тривога.