...Якщо раніше можна було зберігати вдома порно, то тепер не можна. Тож зітріть усі сороміцькі файли з жорсткого диска, тому що коли до вас прийдуть, вам буде до біса складно довести, що всі ці веселі картинки потрібні вам для приватного використання.

Пам'ятаєте, під час однієї з виборчих кампаній «Наша Україна» використовувала такий слоган. А що вийшло насправді? Питання риторичне, і відповіді не потребує.

Виявляється, різні метаморфози можуть відбуватися не лише з нашими політиками, але й з письменниками. І вони тепер хочуть бути зірками. Навіть Андрухович заспівав.

У них була дуже довга прелюдія. І нарешті наче щось вийшло. Хоч і не до кінця. Це як секс з нелюбимим: техніка присутня, а почуттів нема.

Усе в цьому житті пов'язано: сьогодні підняли на п'єдестал яку-небудь нехорошу людину, редиску, іншими словами, а завтра – скинули; не його, так того, хто на п'єдестал його виштовхав. Оно, Юлія Володимирівна, домовилася з «регіонами» і Президента імпічментом лякає...

Інтернет пістрявить повідомленнями про те, що російський ведмідь нарешті прокинувся. Це спрацьовують стереотипи, посіяні нехитрою російською пропагандою. Всі про неї знаю – і всі ведуться.

Надто активно про це заговорили, якраз за рік до виборів. Дійсно, чим чорт не жартує? Тільки ось пам’ятати треба – історія повторюється перший раз у вигляді трагедії, другий – у вигляді фарсу.

Зробити це дуже просто – треба доручити цю справу нашим політикам. Якщо б вони були звичайними політиками, як в інших країнах, наприклад, у Німеччині, вони б прийняли цей важливий для економіки країни документ ще минулого року, в зараз думали б уже над бюджетом на наступний рік. Але ж вони не політики.

В деякому царстві, у деякій державі жили-були три політики: Віктор Андрійович, Юлія Володимирівна та Віктор Федорович. І все у них було – царство ж немаленьке, розгулятися є де. Здавалося б, живи – не тужи. Та не тут то було...

Чим би дитя не тішилося, аби не плакало. Ось і наш київський мазунчик долі Олесь Довгий вирішив потішитися. Наскучила, мабуть, йому бідному політика, і вирішив він подизайнувати – показати на осінь на очі і без того здивованих результатами виборів мера киян колекцію вишитих сорочок. А чом би й ні?

... або Хулі не ясно? – вже вибачайте, але з пісні слів не викинеш, тим більше якщо ця пісня-п'єса написана самим Лесем Подерв’янським. Бо ж інші слова до ситуації, яка розвивається навколо коаліції, підібрати дуже складно. Коаліцію, як і ріпку, довго всім світом розхитували, й дорозхитувалися – вона у прямому розумінні репнула. А назад дороги немає. На горизонті замаячили дострокові вибори.

Давиду Жванії не пощастило. Він потрапив під "гарячу руку" свого кума Віктора Андрійовича. Чи допоможе йому Юлія Тимошенко, коли зараз під самою крісло хитається? Та треба знати Давида Важаєвича. Як будь-який справжній грузин, він любить рух, процес... У владі засидівся - тепер можна і в опозицію. А коли відправлять Юлію Тимошенко у відставку, то й сам Бог велів, як-то кажуть, знову на барикади. Єдине - про Майдан краще не думати, бо Березовський уже не допоможе.